Михайло Михалик був багаторічним парафіянином Української Католицької Церкви Святого Юрія Переможця. Він відійшов у вічність спокійно у лікарні Royal Alexandra Hospital, в оточенні своєї люблячої родини. Його життєвий шлях був позначений стійкістю, важкою працею та любов’ю до своєї родини і української спадщини.
Михайло народився 10 вересня 1927 року в селі Новосілки, Ліського повіту, на Лемківщині, в Польщі, в родині Петра Михалика та Катерини Фанок. Його батько помер, коли Михайлові було лише п’ять років. Згодом мама вдруге вийшла заміж і переїхала до іншого містечка. Михайло залишився під опікою значно старшого брата, який мав власну сім’ю. В 1947 році, будучи молодим чоловіком, Михайло був примусово переселений під час акції «Вісла», коли польська влада виселила тисячі лемківських та українських родин із їхніх земель на південному сході Польщі до північно‑західних регіонів країни. Це раннє випробування сформувало його силу духу, стійкість і рішучість на все життя.
В 1949 році Михайло був призваний до війська, де він прослужив три роки в підрозділі важкої артилерії. В 1955 році він одружився з Катериною Цапар. У перші роки подружнього життя вони господарювали на невеликій фермі на північному заході Польщі. Так розпочався їхній життєвий союз, заснований на важкій праці, вірі та глибокій взаємній любові і турботі. Разом вони прожили сімдесят років у шлюбі. У подружжя народилося троє дітей: Даня, Богдан і Андрій, якій на жаль, помер в немовлячому віці.
Шукаючи кращих можливостей і майбутнього для родини, родина емігрувала до Канади в листопаді 1965 року. Спочатку вони оселилися в Монреалі, де Михайло став активним членом української громади, присвячуючи свій час і сили культурним та церковним організаціям. Він співав у церковному хорі та брав участь у роботі різних комітетів. В 1976 році родина переїхала до Едмонтону та вписалася до Парафії Святого Юрія Переможця та других Українських організації. Там Михайло продовжив свою діяльність і здобув багато тривалих дружніх зв’язків. Протягом багатьох років Михайло допомагав священникам як паламар та був активним членом церковного братства.
Михайло любив садівництво, громадські зустрічі, спів і гру на гармоніці. Після виходу на пенсію він також із задоволенням проводив зимові відпустки на Гаваях разом із своєю дружиною і друзями. Його дім був осередком тепла, щедрості й традицій, де рідні та друзі завжди знаходили відкриті обійми й щедро накритий стіл. Найбільшу радість і гордість йому приносили його родина та час, проведений із внуками та правнуками.
В 2019 році Михайло переїхав до пансіонату Rosedale Seniors Residence, де був оточений турботою та товариством. Останніми роками він мав різні труднощі зі здоров’ям, і 30 липня відійшов у вічність. Він все глибоко вірив, що Пресвята Богородиця оберігала його від дитинства і протягом усього його довгого життя.
Його пам’ятатимуть як людину доброї волі, невтомного трудівника, людину глибокої віри, культурної самосвідомості та той, хто завжди був готовий допомогти іншим. Його пам’ять назавжди залишиться благословенням для всіх, хто його знав.
Пан Михалик був членом ЛУК (ЛВУ) і в Монреалі та пізніше в Едмонтоні. Добровільно працював при нашій Домівці. Діти і внуки також були активні в СУМі. Члени ЛУК складають щирі співчуття родині покійного”.
Вічная пам’ять.
