УКРАЇНСЬКИЙ ПАТРІОТ З ДИНАСТІЇ ГАБСБУРҐІВ
10 лютого 1895 року (130 років тому) у містечку Пула (нині Хорватія) народився Вільгельм Габсбурґ (Василь Вишиваний), нащадок королівської династії Габсбурґів, ерцгерцоґ, якого вважали претендентом на гетьманську булаву, політик, дипломат, поет, полковник Леґіону Українських Січових Стрільців та Армії УНР.
У 1915 році він закінчив військову академію, став лейтенантом Збройних сил Австро-Угорської імперії й отримав призначення до уланського полку, більшість вояків якого були українцями. Внаслідок спілкування з ними, а також ще юнацьких подорожей гуцульськими селами, він полюбив українську культуру, звичаї, пісні. Невдовзі вивчив українську мову і навіть писав вірші українською. У 1916 році він, як депутат парламенту Австро-Угорщини, познайомився з низкою українських політиків і почав лобіювати українські інтереси на високому політичному рівні.
«Моя сотня, зложена тільки з українців, мала національну українську свідомість, але боялася виявляти її, бо тоді кождого українця уважали політичне підозрілим. Старшини в сотні були самі німці. Страх українців перед переслідуванням доходив до того, що деякі признавалися до польської народности. За це я лаяв страшенно і казав їм, що коли я признаюся до українського народу, то і вони можуть це сміло робити. Військова і моральна вартість моєї сотні представлялася дуже добре. Я взагалі уважаю українців найкращими жовнірами. Тільки вони трохи подібні до овець: як мають провід, котрому вірять, то підуть в огонь і в воду, та й виконають навіть неможливе до виконання» (Вільгельм фон Габсбурґ).
Від своїх вояків він неодноразово отримував у дарунок вишиванки, які залюбки одягав. Від них одержав і прізвисько «Василь Вишиваний», яке упродовж усього життя носив із честю.
Під час укладання Берестейської угоди 1918 року Вільгельм Габсбурґ завдяки своїм зв’язкам в австрійських урядових колах надавав суттєву допомогу українській делеґації. А потім, згідно з підписаною угодою, опинився в Україні у складі німецько-австрійського військового континґенту. На чолі одного з формувань перебував у Херсоні й Олександрівську (Запоріжжі). Набував авторитету у місцевих мешканців, співпрацював з «Просвітою», відвідував знакові місця козацької слави, а також зблизився з деякими командирами Армії УНР, які пропонували йому долучитися до повалення гетьмана Павла Скоропадського і навіть стати на чолі Української Держави. Але цю пропозицію він категорично відхилив.
Після повалення Гетьманату Скоропадського в грудні 1918 року Вільгельм фон Габсбурґ почав співпрацювати з урядом Директорії. Він отримав звання полковника УНР і у вересні 1919-го був призначений головою відділу закордонних зв’язків Головного управління Генерального Штабу УНР. Переїхавши до Кам’янця-Подільського, де в той були час розташовані керівні установи Директорії, Вишиваний, використовуючи своє знання іноземних мов, налагодив для цієї цілі контакти з військовими місіями держав Західної Європи та розпочав формування військових шкіл для Армії УНР.
Однак діяльність Вишиваного в армії Директорії була нетривкою. Після підписання у квітні 1920 року Варшавської угоди між Польщею та УНР, за якою визнавалась приналежність Західноукраїнських земель, і зокрема Галичини, до поляків, в знак протесту подав у відставку і виїхав до Чехо-Словаччини. У березні 1921-го прибув до Відня. Намагався проводити активну діяльність в Українському національному вільнокозацькому товаристві, яке випускало газету «Соборна Україна».
У різні часи він зустрічався з представниками української еміґрації Павлом Скоропадським, Євгеном Коновальцем, Євгеном Петрушевичем, В’ячеславом Липинським, Віктором Андрієвським та іншими.
Пізніше Вільгельм Габсбурґ займався продажами земельних ділянок у різних частинах Європи. Деякий час він мешкав у Франції та Іспанії. Під час Другої світової війни він, як і всі Габсбурґи, рішуче відмовився від співпраці з нацистами і перебував під наглядом ґестапо, оскільки існували підозри стосовно його співпраці з англійською розвідкою.
26 серпня 1947 року Вільгельма Габсбурґа було заарештовано совєтською секретною службою СМЕРШ й відправлено до тюрми в Карлсбаді. Йому інкримінували шпигунську діяльність із західними державами, союзниками ссср з антигітлерівської коаліції, та звинувачували в зв’язках з ОУН.
Наприкінці листопада 1947 року Вільгельма Габсбурґа перевели до Лук’янівської тюрми Києва, де тривало слідство. Після тривалих тортур та підірваного здоров’я, він помер 18 серпня 1948 року о 3-й годині ночі в тюремній лікарні.
