Саме цими словами починається книга спогадів, віршів та афоризмів Івана Рйопки, який нещодавно завершив свій земний шлях у Торонто. Народився він 5 лютого 1925 року в лемківському селі Вислок Великий на Сяніччині, що тоді входила до складу Польщі. Походив із багатодітної родини, яку в селі називали богачами, хоча, як згадував сам Іван, «ми, ті богачі були бідні».
У 17 років він залишив рідне село й опинився в Німеччині. У 1943 році, на тлі воєнних подій і польсько-українського протистояння, Іван обрав військовий шлях і вступив до Першої Галицької дивізії. Свою українську ідентичність він усвідомив ще в дитинстві, слухаючи розповіді старших про боротьбу українців за незалежність, зокрема події на Закарпатті 1938–1939 років.
Два роки Іван Рйопка воював у надзвичайно складних умовах. Особливо пам’ятним став бій під Бродами 1944 року. У своїх спогадах він описував бомбардування, артилерійський вогонь, загибель побратимів і хаос бою. Сам не раз дивом залишався живим. Після поразки дивізії потрапив у полон до британців, де провів п’ять місяців. Згодом перебрався до Німеччини, де працював на летовищі.
У 1948 році Іван Рйопка прибув до Канади, де вже жила його старша сестра. Не маючи ґрунтовної освіти та не знаючи англійської мови, працював на різних роботах, зокрема на фермі, а згодом опанував професію кухаря, якій присвятив близько 30 років.
У сорок років одружився зі Стефанією, українкою з Івано-Франківщини, яку знав ще до переїзду до Канади. Подружжя виховало двох синів, Тараса і Василя. Дітей від першого шлюбу Стефанії Іван також прийняв як власних. Родина дбала про те, щоб діти, народжені в Канаді, зберігали українську мову та культуру, тому вони навчалися в суботній українській школі.
Іван Рйопка ніколи не забував свого лемківського походження. Разом із дружиною він готував страви для українських та лемківських заходів, а згодом став відомим декламатором поезії Тараса Шевченка. На «Лемківській ватрі», українських концертах та громадських заходах він читав напам’ять твори Кобзаря, зокрема поему «Катерина». Навіть у понад 90-річному віці брав участь в Українському фестивалі в Торонто та акціях на підтримку України.
Свої спогади й вірші Іван записував на клаптиках паперу. Три роки тому сини Василь і Тарас видали їх книгою «Куди кидала мене доля», доповнивши її світлинами під назвою «Мозаїка мого життя».
За участь у боях під Бродами Іван Рйопка був нагороджений Лицарським Хрестом Української Галицької дивізії. Він прожив довге життя, зберігши пам’ять про рідну Лемківщину, любов до українського слова й віру в Україну.
Алла Топчій
