У четвер, 29 жовтня, у Бібліотеці рідкісних книг Томаса Фішера (Thomas Fisher Rare Book Library) Університету Торонто відбулася зустріч з українсько-канадською мисткинею Лесею Марущак, присвячена її новій мистецькій книзі TRANSLATIONS 19,546, VOL. I («Переклади 19,546»). Подію організували Шевченківська Фундація у партнерстві з Центром східноєвропейських ресурсів ім. Петра Яцика та бібліотекою Томаса Фішера. Зустріч відбулася в межах серії розмов, яку проводить бібліотека, і стала нагодою обговорити долю українських дітей, депортованих або примусово переміщених Росією після початку повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року, а також роль мистецтва у збереженні пам’яті та осмисленні історичної травми.

На початку заходу президент Шевченківської Фундації Борис Балан привітав присутніх і подякував мисткині, партнерам, спонсорам та гостям, які долучилися до події.

Центральною темою зустрічі стала книга, що поєднує фотографії, архівні матеріали, поезію та документальні свідчення. Її мета — не лише зафіксувати трагедію, а й повернути людські голоси тим, чиї історії ризикують загубитися серед статистики та численних повідомлень про війну.

Від державної служби до мистецтва

Розповідь про книгу Леся Марущак розпочала з власного життєвого шляху. Перш ніж присвятити себе мистецтву, вона двадцять років працювала на державній службі Канади, зокрема обіймала керівну посаду в Міністерстві природних ресурсів Канади (Natural Resources Canada). Саме в цей період мисткиня дізналася, що має хронічний лімфоцитарний лейкоз. Від встановлення діагнозу минуло вже шістнадцять років. Цей досвід докорінно змінив її сприйняття часу, життя та власного покликання. Усвідомлення крихкості життя спонукало її створювати щось, що виходить за межі професійної кар’єри й матиме триваліше значення.

Її мистецький шлях розпочався з візантійських ікон і малярства, однак згодом головним засобом творчого висловлювання стала фотографія. Важливим етапом було навчання в Maine Media College, де вона сформувала власний фотографічний підхід.

Поштовхом до роботи з книжковим форматом стала пропозиція агенції, з якою співпрацює мисткиня, взяти участь у конкурсі мистецьких книг в Аризоні та створити власне видання. Леся пригадала цю нагоду через історію з дитинства: колись батько приніс додому цимбали й запропонував їй навчитися грати. Уже за місяць дівчинка виступала на музичному конкурсі. Цей епізод, за її словами, добре передає її схильність цілковито занурюватися в нову справу.

Однією з перших важливих робіт стала книга Transfiguration (Преображення), у якій через історію дівчинки на ім’я Марія мисткиня осмислювала Голодомор – геноцид, пережитий українською родиною. Саме тоді вона усвідомила значення мистецької книги як окремої форми збереження історії. На її думку, в бібліотечних та музейних колекціях бракувало саме мистецького осмислення Голодомору – видання, яке могло б не лише документувати трагедію, а й стати навчальним та педагогічним інструментом для наступних поколінь.

Згодом робота з історичними наративами привела Лесю Марущак до архівів. Вона розповіла, що довго думала про те, як люди поводилися під час Голодомору 1932–1933 років, як жили, що робили та як переживали катастрофу. Коли почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, це запитання набуло особистішого звучання: «А що зробила б я?»

Від чисел до людських історій

Працюючи над TRANSLATIONS 19,546, VOL. I, мисткиня спочатку намагалася осягнути масштаби трагедії через цифри. Вона стежила за статистикою міжнародних організацій, зокрема ООН, намагаючись зрозуміти кількість українців, які постраждали від війни. Проте повідомлення та звіти не встигали за подіями, а загальні числа не передавали людського виміру трагедії.

Переломним моментом стало знайомство зі свідченнями тринадцятьох дітей. Ця кількість була достатньо невеликою, щоб зосередитися на окремих долях і наблизити до читача досвід конкретних людей. Так виникло прагнення перейти від абстрактної статистики до особистих історій. Мисткиня також розмірковувала про особисту та колективну відповідальність за пам’ять: що саме я повинна пам’ятати і що ми, як громада, маємо зберегти разом. Ці два виміри не є тотожними, проте постійно взаємодіють.

Важливим джерелом натхнення для поєднання різних мистецьких форм стала участь у програмі Get Lit – Words Ignite, яка використовує класичну та сучасну усну поезію для розвитку читацьких навичок, емоційного інтелекту й упевненості молоді. Саме тоді Леся вирішила поєднати поетичне слово з фотографією.

Книга як матеріальний свідок історії

Одним із ключових матеріалів для створення видання став англомовний словник Вебстера 1932–1933 років (Webster’s Dictionary). Це були роки Голодомору, однак у словнику не було самого слова «Голодомор». Ця відсутність стала для мисткині символічною: вона прагнула вписати українську трагедію в ширший контекст історії та водночас привернути увагу до дітей, які зникли внаслідок російської агресії.

Леся пригадала, що в її родинному домі книжки вважалися майже святими. Тому рішення розрізати словник скальпелем і використати його сторінки для мистецької роботи було непростим. У TRANSLATIONS 19,546, VOL. I залишилися фрагменти цього процесу, своєрідні сліди створення нового твору з уже наявного історичного матеріалу.

Працюючи з командою в Україні, мисткиня вирішила включити до видання перелік із 19,546 дітей, яких торкнулася війна і які нині вважаються викраденими. Імена впорядковано за алфавітом, зазначено також географічні місця, звідки діти зникли. Цей перелік стає одним із найсильніших елементів книги, повертаючи статистиці людські обличчя та імена.

Особливої уваги заслуговує обкладинка, виготовлена з українського конопляного полотна, обробленого в техніці ціанотипії – фотографічного друку без використання камери. Тканину просочують світлочутливим розчином, виставляють на сонце, а потім промивають і залишають висихати. У результаті виникає характерний синій відбиток.

З часом вигляд обкладинки змінюватиметься під впливом сонячного світла та інших природних чинників. Для Лесі це невіддільна частина задуму: взаємодія матеріалу й часу означає, що книга продовжує творитися навіть після завершення друку. Мисткиня називає це своєрідним перформансом, що триває.

На одній зі сторінок розміщено вирвану сторінку словника зі словом tourniquet («джгут»), на яку нанесено червону крапку – символ крові. Інші сторінки містять фотографічні відбитки старих світлин з нині окупованих сіл Донеччини, місцевостей, які також пережили трагедію Голодомору. Ці образи поєднують різні історичні періоди й нагадують про тяглість насильства проти українців.

Вступ до книги написала правозахисниця та лауреатка Нобелівської премії миру Олександра Матвійчук.

Окреме місце у виданні посідає поезія. Перебуваючи в Банфі, Леся почала писати вірші англійською мовою. Тим часом війна в Україні змінювалася, зокрема технологічно, і дедалі помітнішою ставала роль безпілотників. Мисткиня вирішила експериментувати зі штучним інтелектом: перекладати власні вірші українською, а потім повертати їх англійською. Так виник ще один різновид «перекладу» – між мовами, досвідом і способами сприйняття реальності.

Книга, яка вимагає часу й уваги

Розповідаючи про перші презентації видання, Леся Марущак зазначила, що зустріч у Торонто стала його першим безпосереднім представленням місцевій громаді. До цього книгу демонстрували на мистецькому ярмарку та симпозіумі CODEX X в Окленді, Каліфорнія, а навесні у Нью-Йорку. Участь у CODEX стала можливою завдяки рекомендації її книжкової агентки. Для неї важливо, щоб книга спонукала людей знову говорити про долю українських дітей і передавати ці історії іншим.

TRANSLATIONS 19,546, VOL. I — це мистецька книга, яку можна тримати в руках і з якою читач взаємодіє безпосередньо. Її матеріальна форма невіддільна від змісту. Вона вимагає часу, уважності й готовності зупинитися. Деякі сторінки непрості для сприйняття, але саме ця взаємодія з матеріалом становить важливу частину мистецького досвіду.

Для Лесі Марущак, мисткині, авторки мистецьких книг і культурної діячки, пам’ять, переміщення та передавання історичного досвіду залишаються центральними темами творчості. Представлення книги стало нагодою замислитися над спільною відповідальністю за збереження пам’яті про дітей, які постраждали від війни, та необхідністю не дозволити їхнім історіям загубитися серед численних свідчень про російську аґресію.

Видання отримало підтримку Canada Council for the Arts (Канадська рада з питань мистецтв), Шевченківської Фундації та Фундації Родини Франко. Його презентація стала ще одним внеском у привернення уваги канадського суспільства до долі українських дітей і до ролі мистецтва та культурних інституцій у збереженні пам’яті про події, що визначають сучасну історію України.

У наступному номері читайте про майбутній проєкт мисткині Лесі Марущак «Другий текст».

Надя Ґерелюк