Віра стає дієвою, коли об’єднує людей у служінні ближнім, підтримці родин і вихованні молоді. Саме цим цінностям була присвячена друга щорічна Вечеря Владики Української католицької єпархії Торонто і Східної Канади, що відбулася 15 жовтня у Pearson Convention Centre в Брамптоні, об’єднавши духовенство, представників громадських організацій і доброчинців задля зміцнення Церкви та підтримки молоді та громади.
Історія Української Католицької Церкви в Канаді це історія віри, служіння та наполегливості. Перші українські імміґранти привезли із собою не лише мову й традиції, а й духовну спадщину, яка допомагала їм будувати нове життя далеко від батьківщини. Відтоді Церква супроводжує вірних у різні періоди історії, зберігаючи їхню духовну ідентичність через молитву, Святі Тайни, освіту, євангелізацію та доброчинність. Важливу роль у становленні Української Католицької Церкви в Канаді відіграв блаженний єпископ Микита Будка, перший український католицький єпископ у Канаді, який служив у 1912–1927 роках. Його душпастирська праця допомогла розрізненим імміґрантським громадам розвинутися у живу церковну спільноту. Життя владики завершилося мучеництвом за радянського режиму, а 2001 року Папа Іван Павло II проголосив його блаженним.
У складний час мінливих потреб української громади владика Браєн Байда продовжує місію Церкви — служити людям, підтримувати родини й молодь та нести надію тим, хто її найбільше потребує.
Молитва, культура і спільна відповідальність
Урочисту програму вечора розпочав вхід почесних гостей у супроводі почесної варти Лицарів Колумба, тоді танцювальний колектив української школи танцю «Барвінок» із Міссісаґи представив натхненний танець «Молитва», а гурт «Отава» виконав національні гімни. Владика Іван Каміллері провів молитву за здоров’я Папи Лева XIV, а владика Вінсент Нгуєн благословив трапезу.
Як головний спонсор заходу, Тарас Підзамецький, генеральний директор Української кредитової спілки, привітав присутніх від імені Ради директорів та наголосив на важливості підтримки ініціатив, спрямованих на зміцнення родини й утвердження життя. Він підтвердив готовність Спілки й надалі підтримувати такі проєкти як у Торонто, так і в усій Єпархії.
Музика супроводжувала гостей і під час коктейльної години та вечері. Молодіжна капела бандуристів «Золоті Струни» представила багату традицію українського бандурного мистецтва. Особливим моментом стала музична інтерлюдія гурту «Отава» за участю владики Браєна Байди, який виконав власну пісню із закликом не лише бачити, а й відчувати потреби інших та відповідати на них конкретними діями.
Головну доповідь виголосив владика Браєн Байда, C.Ss.R. Його представила сестра Христина Сиротинська, ССНДМ. У центрі виступу була думка про те, що майбутнє Церкви залежить від здатності супроводжувати людей, особливо молодь, допомагати родинам і відповідати на потреби тих, хто переживає втрату, самотність або кризу. Владика наголосив на важливості підтримки сімей, виховання молодих сердець і сприяння покликанням до священничого та чернечого життя. Свідчення віри, за його словами, полягає не лише у словах, а й у житті людей, які щодня служать іншим.
Особливу увагу він приділив молоді. Дітям і підліткам потрібні дорослі, готові вислухати їх, підтримати та допомогти знайти своє місце у світі. Єпархіальні табори дають молодим людям нагоду зустрітися з Христом, зміцнити віру та відчути приналежність до української спільноти. Не менш важливими є парафіяльні табори, регулярні зустрічі, хори, танцювальні колективи й інші ініціативи, які створюють простір для дружби та духовного зростання. Владика також підкреслив значення розпізнавання покликання — не лише до священничого чи чернечого служіння, а й у виборі професії, створенні родини та щоденних рішеннях. Усе це, за його словами, має ґрунтуватися на стосунках, адже саме через любов і взаємну підтримку людина відкриває власні здібності та вчиться відповідально служити іншим.
Звертаючись до українського досвіду війни, владика згадав про міжнародний Ювілей надії, який відбувся в Римі 2025 року, та участь української молоді. Для багатьох учасників ця подорож стала нагодою побачити, що про Україну пам’ятають і що її народ не залишився сам на сам зі своїм болем. Серед представлених у Римі ініціатив була виставка «Невидані дипломи», присвячена українським студентам, чиє життя забрала війна.
Одним із найзворушливіших моментів доповіді стала історія 15-річного хлопця із Запорізької області, який опинився далеко від дому, коли його рідне село було зруйноване. Він утратив звичний світ і людей, яких знав. Його парафія стала для нього новою родиною, а на п’ятнадцятий день народження йому подарували Біблію. Владика запропонував присутнім замислитися над тим, як вони самі святкували свої п’ятнадцяті уродини та наскільки відрізняється досвід українських дітей, чиє дитинство зруйнувала війна. Ця історія стала нагадуванням: благодійний внесок може змінити життя людини так, як ми навіть не здогадуємося.
Завершуючи думку, владика закликав присутніх не залишатися байдужими. Кожен може стати місіонерським учнем — через волонтерство, допомогу потребуючим, виховання дітей у вірі, збереження української культури або поширення добрих справ у соціальних мережах. Важливо не лише помічати чужий біль, а й запитувати себе, що саме ми можемо зробити.
Родина як осередок підтримки
Після головної доповіді до гостей звернулася Олена Висоцька, директорка Єпархіального відділу родини та життя. Вона наголосила, що родина є основою людського життя та першим місцем, де людина пізнає любов, віру, взаємну відповідальність і служіння.
Звертаючись до слів Євангелія від Івана — «І Слово стало тілом, і оселилося між нами» (Ів. 1:14), — панна Висоцька нагадала, що Син Божий обрав людську родину, щоб зростати в любові, пізнавати світ і розвиватися під опікою батьків. Цей приклад розкриває покликання кожної родини бути місцем Божої присутності, тобто домашньою Церквою. Водночас родинне життя не завжди буває легким. Розбіжності, непорозуміння, життєві випробування та кризи можуть послаблювати стосунки. А коли до цього додаються війна, насильство, вимушене переселення чи втрата близьких, родина особливо потребує підтримки та супроводу.
Саме на це спрямоване служіння Єпархіального відділу родини та життя. Воно передбачає душпастирську підтримку сімей, сприяння родинам та ініціативам на захист ненародженого життя (pro-life initiatives), катехизацію, молитовні групи, підготовку до подружнього життя, навчання відповідального батьківства та інші освітні й душпастирські програми. Серед напрямів допомоги, про які йшлося, — підтримка родин, що переживають складні обставини, зокрема через ініціативи, пов’язані з реабілітаційним центром «Назарет» у Дрогобичі. У співпраці з доброчинцями та церковними установами такі проєкти допомагають створювати простір для відновлення, надії та нового початку. Місія відділу полягає не лише в наданні практичних ресурсів, а й у тому, щоб родини відчували: їх бачать, знають, люблять і не залишають наодинці з труднощами.
Громада, яка передає віру наступним поколінням
Друга щорічна вечеря владики Браєна Байди стала нагодою ще раз усвідомити, що служіння Церкви виходить далеко за межі храму. Воно виявляється у вихованні дітей, підтримці молоді, супроводі родин, допомозі постраждалим від війни та збереженні духовної спадщини. Українська мова, церковні традиції, школи, табори, хори й танцювальні колективи допомагають передавати віру та культурну ідентичність наступним поколінням. Але для цього потрібні люди, готові вкладати свій час, таланти й ресурси.
На завершення вечора Данило Грицина, голова організаційного комітету другої щорічної вечері, подякував усім, хто долучився до її підготовки та проведення, зокрема спонсорам і колишньому послу Канади в Україні Романові Ващуку, який був ведучим заходу. Захід завершився спільною молитвою.
Головне послання вечора було простим і водночас вимогливим: любов не може залишатися лише почуттям чи словами. Вона має ставати конкретною дією. Кожен добрий вчинок, кожна підтримана родина, кожна дитина, якій допомогли відчути себе частиною спільноти, і кожен жест солідарності з Україною є свідченням живої віри.
Надя Ґерелюк
