26-річний Данте Джонсон-Веллс із Маркема, Онтаріо, сім років служив у Збройних силах Канади. Після звільнення з канадського війська він добровільно вирушив до України, щоб допомагати її захищати. 13 червня 2026 року він загинув на фронті.
Данте змалку готувався до служби. У 12 років він вступив до армійських кадетів у Порт-Перрі. Згодом закінчив програму підготовки пожежників у Seneca College та протягом семи років служив у резерві Збройних сил Канади.
Під час військової служби він брав участь у міжнародних місіях, зокрема в операціях НАТО, пов’язаних із підготовкою та навчанням у контексті війни в Україні.
Для Данте цього виявилося недостатньо. Його мати Кетрін Парузіс розповіла, що син дедалі сильніше відчував потребу допомагати Україні безпосередньо.
«Він відчував, що звідси, з Канади, ми можемо підтримати лише до певної міри. Він хотів бути частиною цієї підтримки на місці», розповіла вона.
Данте не мав українського походження, але вважав допомогу Україні своїм особистим обов’язком. Його військовий досвід і підготовка пожежника визначили подальший шлях. Він хотів стати бойовим медиком, щоб не лише воювати, а й рятувати життя.
Від Канади до України
Після військової місії у грудні 2025 року Данте добровільно звільнився зі Збройних сил Канади. Через два місяці він вирушив до Європи, проїхав через Польщу та потягом прибув до України.
Там він пройшов необхідну підготовку і приєднався до українського підрозділу, який працює з іноземними добровольцями. Данте служив медиком піхотного взводу. Після завершення підготовки його направили на передову.
Для нього це не було спонтанним рішенням. Він використав навички, здобуті під час служби в канадській армії та пожежній підготовці, щоб допомагати українським військовим безпосередньо на полі бою.
Останній бій
На початку червня підрозділ Данте отримав завдання працювати в лісосмугах у зоні бойових дій.
Під час операції він дістав поранення. Данте помер через 36 годин, 13 червня.
Його побратими не залишили його на полі бою. За словами матері, вони понад п’ять кілометрів несли пораненого Данте, намагаючись знайти можливість надати йому медичну допомогу.
Ця деталь стала одним із найболючіших свідчень його останнього бою. Данте не залишився сам. Його побратими намагалися врятувати його до останнього.
«Один із найкращих військових і медиків»
Родина дізналася про загибель Данте лише 24 червня.
Кетрін Парузіс розповідала, що коли їй зателефонували з українського номера, вона спочатку подумала, що телефонує сам син, щоб сказати, що з ним усе гаразд.
Але на зв’язку був його побратим.
Він назвав Данте одним із найкращих військових, воїнів і медиків, з якими йому доводилося служити.
Наступного дня мати звернулася до посольства Канади в Україні. Загибель канадського громадянина була підтверджена.
Global Affairs Canada заявило, що відомству відомо про смерть канадця в Україні та висловило співчуття родині. Через міркування конфіденційності уряд не розголошував додаткових деталей.
Канада попрощалася зі своїм військовим
26 липня в Порт-Перрі відбувся похорон Данте. На церемонію прийшли сотні людей, серед них його колишні побратими та військовослужбовці.
Колишній підрозділ Данте, Governor General’s Horse Guards, окремо повідомив про його загибель і зазначив, що після звільнення з канадських збройних сил він вирішив допомагати Україні та загинув, служачи на передовій.
Для родини це була не лише церемонія прощання з 26-річним сином. Це була зустріч із людьми, які знали його як військового, медика, товариша і командира.
Його мати назвала церемонію одночасно прекрасною і розбитою серцем.
Після смерті Данте до його родини зверталися колишні колеги та командири. Вони розповідали, наскільки сильно він вплинув на їхнє життя і службу.
Данте залишив матір, батька, братів і сестер, друзів та побратимів. Його офіційний некролог описує його як сміливу й рішучу людину, яка вміла створювати відчуття спільноти та допомагати тим, хто залишався сам.
Данте Джонсон-Веллс міг залишитися в Канаді. Після семи років служби він уже виконав свій військовий обов’язок перед власною країною.
Але він вирішив поїхати в Україну.
Він зробив це не через походження чи родинні зв’язки з Україною. Він зробив це тому, що вважав правильним допомагати людям, які захищають свою країну, свободу і життя.
Йому було 26 років.
Вічна пам’ять і шана Данте Джонсону-Веллсу.
