Юрій Щур
1 січня вже нового, 2024-го, року російський терористичний режим вкотре довів, що історія важлива. Саме на 115-літній ювілей Провідника ОУН Степана Бандери, цілеспрямованим ударом російського безпілотника було знищено будівлю-музей одного з найвідоміших бандерівців – Головного командира Української повстанської армії Романа Шухевича («Тараса Чупринки»). Музей було відкрито ще у 2001 році у будинку на Білогорщі, де знаходилася штаб-квартира генерала Чупринки і саме тут він прийняв останній бій 5 березня 1950-го. Внаслідок пожежі було втрачено особисті речі Романа Шухевича – стіл, крісла, фотель, фортепіано. Однак, саме місце та цей будинок мали історичне значення: сходи, криївка генерала, житлова кімната були головними меморіальними об’єктами музею.
Інформація про втрату такого важливого об’єкту національної пам’яті українців спонукала в чергове згадати про просто фантастичну конспіративну майстерність Романа Шухевича. Один з таких моментів був відображений й у відомому біографічному фільмі «Нескорений» Олеся Янчука про генерала Чупринку. Мова про кількаразове перебування повстанського командира на лікуванні у Одесі, під самим носом у чекістів, які розшукували його по усій території СССР.
Розсекречені документи КГБ проливають також світло про намагання членів українського націоналістичного підпілля організувати конспіративну квартиру для Романа Шухевича у Запоріжжі – великому промисловому місті на Південному Сході України. Отже, 4 квітня 1950 року у Львові заступник начальника слідчої частини МГБ УССР полковник Фадєєв підготував довідку, яка лягла на стіл республіканського керівництва Міністерства держбезпеки, де цілком була списана резолюціями. У документі, на підставі свідчень зв’язкової Головного командира УПА Дарки Гусяк, була подана інформація про відправку спецкур’єра націоналістичного підпілля до Запоріжжя. Одна з резолюцій вимагала терміново орієнтувати Управління МГБ Запорізької області й усі сили кинути на пошук небезпечного злочинця.
Проблема поширення мережі ОУН на Наддніпрянську Україну після закінчення німецько-совєтської війни для керівництва українського націоналістичного руху стояла досить гостро. Всі усвідомлювали, що після повернення совєтської влади суттєво змінилися умови діяльності. Організаційну мережу відновлювати було досить важко, інколи – неможливо. Створення осередків ОУН відбувалося, здебільшого, «з нуля».
Керівник Служби Безпеки ОУН Микола Арсенич («Михайло») 1947 році у листі до Голови Проводу ОУН Романа Шухевича («Тура») писав: «Якщо ми не піднімемо Схід – то у нас не знайдеться гідних спадкоємців боротьби». Це чудово розумів і сам Шухевич, який, зокрема після безпосереднього відвідування Одеси у 1948-1949 роках, активізував діяльність в напрямку закріплення підпілля на Сході. Зв’язкові командира об’їздили майже усі обласні центри, розбудовували мережу оунівських зв’язків, створювали конспіративні квартири.
В серпні 1949 року Михайло Шевчук («Юрко»), учасник охоронної боївки Романа Шухевича, який, крім іншого, з 1948 року займався пошуком конспіративних квартир для керівництва підпілля та повстанської армії, повідомив Дарці Гусяк наступне. Його довірена особа, випускник Львівської політехніки Богдан Соловей, за розподіленням направляється для працевлаштування до Запоріжжя. Попередньо, у «Юрка» з Солов’єм відбулася розмова, де було умовлено про використання переїзду в організаційних цілях та методи шифрування поштової кореспонденції.
Ця інформація була передана Роману Шухевичу, якого можливість створення конспіративної квартири в Запоріжжі безперечно зацікавила. Дарка Гусяк отримала завдання, за сприяння «Юрка», укласти з Богданом Солов’єм фіктивний шлюб, щоб потім використовувати його запорізьке помешкання в якості конспіративної квартири.
За допомогою «Юрка» було складено листа від Дарки до Богдана. На перший погляд – звичайний лист про намір утворити сім’ю. Та у листі містилися зашифровані дані, вписані Михайлом Шевчуком, з конкретними вказівками до укладення шлюбу в організаційних цілях. На підтвердження того, що лист правдивий, а не чекістська фальшивка, він був підписаний умовленим паролем «Артим».
З невідомих причин протягом наступних чотирьох місяців відповіді від Солов’я не було. Що було потім Дарка Гусяк не знала, оскільки вже була заарештована чекістами та перебувала під слідством, де і розповіла про історію із Запоріжжям. Необхідно відзначити, що у тюремній камері разом з Даркою знаходилася «Роза» (в минулому агент гестапо, яка була перевербована МГБ), яка займалася внутрішньокамерною розробкою підпільниці. У одному з своїх донесень «Роза» свідчила, що стосовно студента, який виїхав до Запоріжжя Гусяк дещо приховала від слідства, зокрема те, що Соловей був кадровим підпільником. Також, те, що виконуючи завдання «Юрка» роздобути пістолет, він у поїзді вбив військового, зброю забрав, а тіло викинув з вагону.
Інформація про можливе знаходження у Запоріжжі явочної квартири керівництва націоналістичного підпілля дуже стривожило керівництво МГБ УССР. Вже 9 квітня 1950 року у Запоріжжя на ім’я начальника обласного управління Голубєва була направлена телеграма №1610, де були викладені дані про Богдана Солов’я із вимогами: обережно встановити його особу, забезпечити агентурним спостереженням та поставити на перлюстраційний контроль усю кореспонденцію.
Проведеними розшуковими заходами було встановлено, що випускник Львівської політехніки Богдан Соловей працює й проживає у м. Березань Київської області. У Запоріжжі ж він знаходився лише два дні – 20 та 21 листопада 1949 року. Чи встиг він щось зробити за такий короткий час – невідомо. Та разом із тим, начальник обласного управління МГБ Голубєв запевнив заступника Міністра держбезпеки УССР Дроздова, що у випадку появи Солов’я у Запоріжжі або ж у області, він буде взятий під зовнішнє спостереження й агентурну розробку.
Тим часом, естафету від Запорізьких співробітників МГБ перехопило УМГБ Київської області, яке від генерал-майора Дроздова отримало чітке завдання: розробку Богдана Солов’я активізувати, зокрема для виявлення його зв’язків з переселенцями із Західноукраїнських земель та перехоплення можливих кур’єрів від націоналістичного підпілля. Чим закінчилася ця історія, як й подальша доля Богдана Солов’я на сьогоднішній день невідомо.
Юрій Щур, кандидат
історичних наук,
керівник науково-
дослідницького проєкту
“Повернута спадщина”
