Минуло сто років від дня загибелі Симона Петлюри, головного отамана військ Української Народної Республіки та одного з найвідоміших борців за незалежність України у ХХ столітті. З цієї нагоди Посольство України у Франції вшанувало пам’ять політичного діяча, який до останнього подиху залишався відданим ідеї української державності. 25 травня, під Тріумфальною аркою, відбулася церемонія покладання квітів з вшанування роковин загибелі Петлюри. Проте, навіть через століття після його смерті російська пропагандистська машина не може змиритися з постаттю Петлюри. Замість історичної правди Москва продовжує поширювати міфи та відверті фальсифікації, намагаючись дискредитувати одного з символів українського визвольного руху.
Особливо абсурдними виглядають нещодавні заяви російського Міністерства закордонних справ, яке звинуватило Петлюру у діяльності, нібито спрямованій проти П’ятої Французької Республіки. Проблема полягає в тому, що Симон Петлюра був убитий у Парижі в травні 1926 року, тоді як П’ята Республіка була створена лише у 1958 році президентом Шарлем де Голлем. Між цими подіями понад три десятиліття. Під час свого перебування у Франції Петлюра жив у політичній еміґрації за часів Третьої Французької Республіки. Він не виступав проти французької держави, а навпаки, Петлюра використовував наданий Францією притулок для продовження боротьби за українську незалежність. Саме в Парижі він заснував тижневик «Тризуб» та координував діяльність уряду УНР в екзилі.
Після поразки визвольних змагань уряд Української Народної Республіки опинився в еміґрації. Через постійний тиск радянської влади на Польщу Петлюра був змушений залишити країну та зрештою оселився у Франції. Навіть перебуваючи далеко від Батьківщини, він залишався політичним лідером української еміґрації та послідовним речником права українців на власну державу. Саме ця непохитність і стала причиною того, що радянська, а сьогодні й російська пропаганда десятиліттями намагалася очорнити його ім’я. Кремль добре розумів, що Петлюра символізує те, чого найбільше боялася імперія, а саме прагнення українців до свободи та незалежності.
Одним із головних інструментів дискредитації стали звинувачення у причетності до єврейських погромів під час революційних подій 1918–1920 років. Водночас історичні дослідження не містять доказів того, що Петлюра організовував або заохочував погроми. Навпаки, численні документи свідчать про його спроби зупинити насильство та покарати винних серед підрозділів УНР. Сто років після його загибелі стає очевидним: боротьба Москви з Петлюрою ніколи не була боротьбою з конкретною людиною. Це боротьба з самою ідеєю незалежної України. Адже Симон Петлюра нагадує про просту історичну істину, українці прагнули свободи задовго до створення Радянського Союзу і продовжують відстоювати її сьогодні. Саме тому ім’я Петлюри пережило радянські наклепи, російську пропаганду та десятиліття історичних маніпуляцій. Для багатьох поколінь українців в Україні та діаспорі він залишається символом незламності, державницького мислення та боротьби за право українського народу бути господарем на власній землі.
Надя Ґерелюк
Фото: Катерина Мирончук
