130 років тому, 3 листопада 1894-го, народився Яків Гальчевський, український військовий діяч, активний учасник повстанського руху в Україні, громадський діяч, вчитель, письменник.
Борець за незалежність України у ХХ сторіччі.
«Світова історія поставила хрест на могилі багатьох народів, які були безхребетні, роз’єднані всередині, слабі назовні та не хотіли чи не вміли боротися за своє місце під сонцем. …Нам потрібно позбутися усіх неґативних прикмет, набутих у довгім недержавнім житті. Нам треба здобути нові, творчі прикмети, які знаменують нації здобитчиків, а не стояти в маразмі етнографічною масою. В іншому випадку наша Батьківщина стане колонією чужих народів, як це було дуже часто протягом нашої історії».
Я. Гальчевський.
Яків Гальчевський народився у селянській сім’ї. Закінчив двокласну вчительську школу у с. Майдан-Треповський. З 1914-го – у війську. Спершу – рядовий 2-ї запасної гарматної бриґади (м. Казань, 1914), потім – командир маршової роти 22-го запасного пішого батальйону (м. Вінниця, 1915). Закінчив 2-гу Житомирську школу прапорщиків (червень 1915). Був командиром роти кінної розвідки 1-го стрілецького полку 1-ї Туркестанської дивізії 1-го Туркестанського корпусу (1916), командиром роти піхоти, кулеметної роти, ад’ютантом командира 29-го Туркестанського полку (кінець 1916-1917 рр.), командиром навчальної команди 8-ї Туркестанської стрілецької дивізії (квітень 1917 р.), командиром 3-го батальйону 29-го Туркестанського полку (вересень 1917 р.).
За героїзм на фронтах Першої світової війни був нагороджений орденом Святого Станіслава 3-го ступеня з мечами і бантом, орденом Святої Анни 3-го ступеня з мечами і бантом та орденом Святої Анни 4-го ступеня. Був поранений, контужений, отруєний газами.
З початком Української революції 1917-го року взяв активну участь в українізації частин російської армії, був помічником голови Української козацької ради 8-ї Туркестанської дивізії російської армії.
У 1918-му був завідувачем школи с. Брусленів, членом повітової шкільної ради. Член Українського національного союзу. Коли в місті Кам’янці-Подільському було засновано Державний український університет, Яків Гальчевський став його вільним слухачем на правничому факультеті.
Підтримав Директорію УНР у протистоянні з Гетьманом Скоропадським. За дорученням керівництва УНС відповідав за підготовку повстання у 4 повітах Подільської губернії: Літинському, Вінницькому, Летичівському та Кам’янець-Подільському.
Наприкінці 1918 – на початку 1919-го був організатором і командиром Окремого Літинського куреня 2-го Українського корпусу. У січні 1919-го – сотник Окремого Гайсинського куреня ім. отамана Симона Петлюри, пізніше – сотник 1-ї батареї 61-го Гайсинського пішого полку ім. Симона Петлюри, командир цього полку (до травня 1919 року).
Від травня 1919-го року Яків Гальчевський став повстанським отаманом, відомим під псевдонімом Орел. Командував Подільською повстанською групою, повстанськими загонами й організаціями Правобережної України (1922-1923).
Уже після більшевицької окупації України, у січні-лютому 1921 року разом зі своїм особистим охоронцем Василем Сензюком Орел обійшов Вінницький, Літинський та Летичівський повіти, вишукуючи товаришів по зброї з метою організувати їх для продовження боротьби.
В 1921-1922 роках отаман Орел воював проти частин совєтських дивізій Г. Котовського та Осадчого: з полками 1-ї дивізії, з 10-м, 11-м, 12-м полками 2-ї дивізії Червоного козацтва, 8-ї кінної дивізії. Не злічити боїв і з частинами 24-ї Самарської (Башкирської) дивізії та іншими частинами – 2-м ескадроном Брацлавського полку, Вінницькою школою піхотних червоних командирів, артилерійською школою, відділами особливого призначення тощо. Оперував на Літинщині, Летичівщині, Брацлавщині, Гайсинщині, Уманщині, Бердичівщині, рейдував у Вінницькому, Проскурівському, Кам’янець-Подільському, Ново-Ушицькому, Могилівському, Балтському та Ольгопільському повітах, на Ямпільщині. Співдіяв з отаманами Я. Байдою-Голюком, С. Хмарою-Харченком, В. Лісовим, І. Трейком, М. Лихом, С. Кащуком та іншими.
Збройну боротьбу проти більшовиків продовжував до 1925 року. Потім, з боями, перейшов на територію Польщі. Тут змінив прізвище на Войнаровський. Від 1 вересня 1930-го перебував на службі у Польській армії в званні капітана. Брав участь у боротьбі із німецькими військами на початку Другої світової війни. Загинув у 1943 році у нерівному бою проти солдатів польської Армії Крайової. Похований у м. Грубешів на Холмщині (нині Польща).
Автор книг «Проти червоних окупантів» (у двох томах) та споминів «З воєнного нотатника», а також історіософічної праці в 25 розділах без назви тощо. Друкував свої статті в українському часописі «Діло» та «Віснику» Дмитра Донцова, під псевдонімом Яків Правобережець.
30-го листопада 2013 року в селі Малинівка на батьківщині Якова Гальчевського було відкрито пам’ятний знак видатному борцю за українську державність, герою Української революції 1917-20-х років, полковнику армії УНР, леґендарному отаману Орлу, Якову Гальчевському.
