Юрій Щур
Однією з головних підвалин совєтського режиму була сліпа віра в основоположника ссср Владіміра Ульянова, який навіть будучи офіційним керівником держави ховався за псевдонімом «Лєнін». Протягом усього часу існування «тюрми народів» той чи інший «вождь», або керівник високого й не дуже ранґу міг бути підданий «анафемі». Зокрема, як Троцький й інші творці совєтського режиму. Пізніше така доля спіткала й Сталіна. Але ніколи в совєтському союзі не піддавали критиці Лєніна.
Національна риса росіян – віра у доброго царя – була підмінена казочкою-вірою у «дідуся Лєніна», яку ледь не з дитячих садочків вкладали у голови, поступово «підвищуючи градус» на шляху формування «Homo Soveticus». Відповідно, на антиленінські прояви та акції у ссср реаґували найбільш гостро. Навіть у той час, коли союз вже «тріщав по швах» і процеси відновлення незалежності України ставали незворотними. Хоча чому тут дивуватися, враховуючи скільки років «лєніни» бовваніли на українській землі і після проголошення незалежності.
Читаємо про ці події у розсекречених документах совєтських спецслужб. Так 23 квітня 1990 року КГБ УССР доповідало до ЦК КПУ про антилєнінські заходи, що мали місце 22 квітня того року, тобто до дня народження «вождя світового пролетаріату». Основна увага в доповідних була сконцентрована на діяльності Спілки незалежної української молоді (СНУМ).
Про створення цієї організації влітку 1989 року у ще одному документі КГБ, секретній доповідній записці начальника Управління по Львівській області генерала Станіслава Малика на адресу Львівського обкому КПУ, писалося наступне: «19 серпня цього року на горі Маківка в Сколівському районі під керівництвом функціонерів координаційної ради УГС Деркача і Вітовича проведено організаційне зібрання Спілки Незалежної Української Молоді (СНУМ), на якому були присутні біля 60-ти осіб. Співголовами СНУМ обрані Деркач і Вітович.
Програма і статут молодіжної організації розроблені на основі декларативних документів УГС, програми СУМ. Фіксуються спроби лідерів СНУМу встановити контакт з молодіжними націоналістичними угрупуваннями на Заході.
Ідея створення молодіжної організації СНУМ належить лідеру УГС В’ячеславу Чорноволу, котрий бачить в цій організації реальну силу, яка може при відповідній виховній роботі продовжити почату ним і його однодумцями національно визвольну боротьбу».
Вперше про створення Спілки публічно буде оголошено Олегом Вітовичем 23 серпня 1989-го на мітинґу, присвяченому 50-літтю пакту Ріббентропа-Молотова. Організація досить швидко вийшла за межі Львова, осередки молодіжного спротиву совєтській системі з’являлися в багатьох містах тоді ще совєтської України. Спілка налічувала 18 обласних організацій та понад тисячу членів. У Литві друкувалися кілька періодичних СНУМ-івських видань. СНУМ проводила багато різноманітних акцій, часто вступаючи у відкритий конфлікт з совєтською міліцією та спецслужбами. Від серпня 1989 року й до травня 1990-го СНУМ провів 27 масових акцій, з них 23 заборонені владою, з участю загалом понад 64,000 осіб.
Напередодні, 21 квітня 1990 року у Львові під головуванням депутата обласної ради, одного з засновників СНУМ Олега Вітовича відбулася розширена нарада місцевого проводу Спілки, де були присутніми представники Одеси, Донецька, Херсона, Чернігова й Рівного (всього співробітники КГБ «нарахували» 30 снумівців). З отриманих оперативних даних стало відомо, що на зборах обговорювалися питання щодо підготовки загального збору Спілки, запланованого на 26-27 червня 1990 року з місцем проведення у Івано-Франківську. Також були заплановані акції проти осіннього призову молоді до лав Збройних сил ссср, зокрема пікетування будівель військкоматів, організації мітинґв-протестів, голодування тощо. За допомогою депутатів Львівської обласної ради планувалося отримати дозвіл на проведення літніх таборів для призовників, які відмовилися від служби в Совєтській армії. У таких таборах мали здійснювати воєнну та фізичну підготовку молоді, працювати на ниві національного виховання.
22 квітня 1990 року КГБ УССР ретельно фіксувало усі акції, що їх проводили члени СНУМ проти вшанування Лєніна. Акцентувалася увага також на тому, що багато акцій було проведено під прикриттям масових заходів різних громадських організацій (Рух, Зелений світ й інші). Зокрема, у Києві під час проведення Дня Землі, снумівці (за підрахунками КГБ – 250 осіб на чолі з Корчинським, Федоруком й Ткачуком) організували ходу з плакатами, які містили антисовєтські та антилєнінські гасла. Так, наприклад, співробітники КГБ зафіксували, що «під час руху учасники зазначеної групи скандували образливі й хуліганські гасла по відношенню засновника нашої держави, вигукували погрози фізичної розправи над комуністами, вихваляли діяльність УПА, а також лідерів націоналістичного руху Бандеру, Коновальця, Шухевича, Петлюру». Більшість учасників акції мали при собі видання Леніна, які знищували під час ходи, а на тодішній площі Жовтневої революції (тепер – Майдан Незалежності) під пам’ятником «вождю», прорвавши міліцейський кордон, залишили вінок з колючого дроту з написом «кату Лєніну від українського народу».
У Львові в цей день колона снумівців до 100 осіб, очолювана Вітовичем, з траурними хоругвами із зображеннями «основоположників марксизму-лєнінізму», керівників ссср усіх періодів та транспарантами «Оголосити КПСС поза законом», «Лєнінізм – ворог людства», «Геть КПСС», «Прибрати пам’ятник бандиту Лєніну» пройшла центром міста до центру, де тоді знаходився пам’ятник «вождю». Під час ходи Вітович скандував у меґафон антисовєтські й антилєнінські гасла. Тут також відбулося покладання вінку з колючого дроту й інші заходи принизливого по відношенню до Лєніна характеру. Співробітники КГБ відзначили для себе акцію як «відверте знущання над пам’яттю вождя».
Цього ж дня у Дрогобичі, на тодішній площі Лєніна, відбувся мітинґ, організований Українською Гельсінкською Спілкою та СНУМ. Тут були присутніми, за підрахунками співробітників КГБ, близько 150 учасників, які тримали транспаранти з гаслами «Смерть комунізму», «Геть КПСС» тощо. Відкривав мітинґ голова міськвиконкому М. Глубиш, який закликав присутніх боротися з комунізмом та прибрати пам’ятник Лєніну. У виступах інших доповідачів також домінувала думка, що «вчення Лєніна – першопричина тоталітарної держави». На закінчення мітинґу, учасники кинули до річки Тисмениця символічну труну із зображеннями засновників «марксизму-ленінізму» та написом «ЦК КПСС».
Подібна акція 21 квітня відбулася у Луцьку (до 200 учасників), де СНУМ організувала імпровізоване «поховання комунізму». Тут снумівців підтримали народний депутат УССР Гудима та депутати облради Кожевников й Шимонович. Вимоги міліції припинити акцію були просто проіґноровані.
Підсумовуючи огляд антиленінських заходів, співробітники КДБ акцентували увагу керівництва компартії на посиленні діяльності націоналістів та прогнозовану радикалізацію їх дій. Крім того, вони відзначали факт масової участі школярів у акціях. Зокрема, у Києві на вулиці вийшло близько 250 учасників у віці 14-18 років, а в Львові – близько 100 осіб «з числа молоді шкільного віку (8-10 класи)»..
Юрій Щур, кандидат історичних наук, керівник
науково-дослідницького проєкту
“Повернута спадщина”
