У самому серці Львова, в стінах артцентру Павла Гудімова «Я Галерея», розгорнулася одна із знакових мистецьких подій цієї весни. Виставка «Страсті», яка триватиме до 21 червня, це не просто збірка творів на релігійну тематику. Це глибоке, подекуди болюче, але вкрай необхідне дослідження людських страждань, віри та неминучої перемоги світла над темрявою, що звучить особливо гостро на тлі сучасної боротьби України за своє існування.
Від Дюрера до наших днів
Проєкт «Страсті» вибудований як грандіозний позачасовий діалог. Куратор Павло Гудімов зумів об’єднати під одним дахом те, що, здавалося б, розділене прірвою віків: графіку великих майстрів Відродження та твори сучасних українських митців.
У залі відвідувачів зустрічають суворі, детальні лінії Альбрехта Дюрера, Лукаса Кранаха Старшого та Рембрандта. Ці роботи є фундаментом європейської християнської культури. Вони фіксують канонічний сюжет Страстей Христових: зраду, суд, шлях на Голгофу та розп’яття. Проте поруч із класиками постають роботи сучасників: Альбіни Ялози, Дмитра Молдованова, Володимира Лободи та Данила Мовчана.
Цей контраст не викликає дисонансу. Навпаки, він підкреслює тяглість традиції. Українське мистецтво тут не виглядає «молодшим братом»; воно виступає рівноправним співрозмовником, який привносить у давні сюжети свіжу кров, актуальні сенси та локальний біль.
Страсті як дзеркало української долі
Для сучасного українського глядача слово «Страсті» давно вийшло за межі біблійних текстів. Сьогодні це наша щоденна реальність. Кожна робота на виставці мимоволі резонує з подіями на фронті та в тилу.
Образи ангелів та розп’ять Альбіни Ялози, виконані у впізнаваній монументальній манері, сприймаються як пам’ятники невинно вбитим у Бучі чи Маріуполі. Її мистецтво позбавлене зайвої декоративності, натомість воно лаконічне та виважене. Проєкти Дмитра Молдованова, з їхнім тонким, але глибоко експресивним стилем, відображають хаос і жорстокість війни, де боротьба добра і зла ведеться за кожну душу.
Особливе місце в експозиції посідає народна скульптура. Дерев’яні фігури «стражденного Христа», створені невідомими майстрами минулих століть, вражають своєю людяністю. У цих грубо витесаних обличчях уся глибина страждань українського селянина, козака, воїна. Це свідчення того, що українці завжди шукали розради в образі Бога, який страждає разом із ними, який розуміє їхній біль, бо сам його пройшов.
Мистецтво як терапія та шлях до себе
Павло Гудімов укотре доводить, що він не просто колекціонер, а конструктор нових значень. Його «Я Галерея» на Шота Руставелі, розташована в автентичній будівлі початку XX століття, сама стає частиною експозиції. Високі стелі, старовинні пічки та скрипучий паркет створюють атмосферу храму мистецтва, де кожен експонат знаходить своє ідеальне місце.
Куратор певен: «Страсті» це не про смерть. Це про шлях, який веде до Воскресіння. Ця концепція є надзвичайно важливою для сучасної української ідентичності. Ми не просто рефлексуємо над своїми втратами, ми перетворюємо цей біль на силу. Виставка вчить нас, що страждання не є марними, якщо вони є ціною свободи та істини.
Включення в експозицію посилань на масову культуру, зокрема на рок-оперу «Ісус Христос — суперзірка», додає проєкту динаміки. Це робить складні теологічні та філософські питання зрозумілими для молоді, розмиваючи кордони між «високим» та «низьким», сакральним та профанним.
Чому це важливо саме зараз?
Сьогодні, коли ворог намагається стерти нашу ідентичність, такі проєкти, як «Страсті», є культурним щитом. Вони демонструють світу, що Україна це невід’ємна частина великого європейського культурного простору. Ми говоримо з Європою однією мовою: гуманізму, християнських цінностей та мистецької свободи.
Виставка також виконує важливу функцію історичної тяглості. Вона нагадує нам, що ми не перші, хто проходить крізь темряву. Наші предки виживали, творили і молилися, попри всі випробування. Ця генетична пам’ять, втілена в дереві, полотні та папері, дає нам сили триматися сьогодні.
Виставка «Страсті» в «Я Галереї» це тріумф українського мистецтва, яке не боїться складних тем і не ховається за декоративними ширмами. Це наше свідчення світові: ми страждаємо, ми боремося, але ми обов’язково воскреснемо. Бо за кожною П’ятницею неминуче приходить Великдень.
Олександра Чорна
Джерела: ZAXID.NET,
Ya Gallery Lviv Facebook, Ya Gallery website
«Страсті Христові». Фото Ірини Микитюк.
