Київ, квітень 2026 року. Хрещатик знову стає епіцентром осмислення української долі. У стінах Національного центру «Український Дім» відкривається проєкт «Чорнобиль. Об’єкт укриття». Ця подія не просто черговий меморіальний захід до круглої дати. Це масштабна спроба проаналізувати, як за сорок років Чорнобиль перетворився з символу радянської некомпетентності та техногенного пекла на символ українського відродження та незламності перед обличчям глобального терору.
Погляд крізь сорок років
Коли 26 квітня 1986 року вибухнув четвертий енергоблок, Москва намагалася приховати правду, приносячи в жертву тисячі українських життів. Сьогодні, у 2026-му, ми дивимося на Чорнобиль уже не очима «радянських громадян», а як нація, що виборола право називати речі своїми іменами.
Виставка «Об’єкт укриття» проводить чітку паралель між двома загрозами: невидимим атомом 1986 року та цілком видимим російським загарбником сучасності. Концепція «укриття» тут трактується значно ширше за бетонний саркофаг. Це і фізичний захист реактора, і ментальне укриття нашої культури, і захист світової безпеки, який Україна тримає на своїх плечах. Кураторами виставки стануть: журналіст та мистецтвознавець Олексій Ананов , мистецтвознавиця Тетяна Гаук , мистецтвознавиця Аліса Гришанова та дослідниця українського мистецтва Оксана Семенік.
Експозиція: де мистецтво зустрічається з болем
Простір «Українського Дому» наповнений сенсами, які пронизують до кісток. Центральне місце посідає «чорнобильська серія» Марії Приймаченко. Її фантастичні звірі, народжені в серці Полісся, здаються пророчими: вони ніби застерігали світ від того моменту, коли природа збунтується проти людського невігластва. Поруч полотна Віктора Зарецького та монументальні візії Ади Рибачук і Володимира Мельниченка, чия творчість завжди була актом спротиву системі.
Важливе значення мають архівні знахідки: ескізи Івана Литовченка до мозаїк у Прип’яті. Ці роботи створювалися для «міста майбутнього», яке за одну ніч перетворилося на привид. Бачити їх сьогодні це бачити зруйновані Маріуполь чи Бахмут. Це та сама логіка знищення життя, яку Кремль сповідує упродовж століть.
Особливий емоційний пласт додають роботи художників-ліквідаторів, таких як Олег Векленко. Це погляд зсередини , від людей, які входили в радіоактивне пекло з олівцем у руках, фіксуючи те, що камера не завжди могла передати. Документальна фотографія Віктора Марущенка доповнює картину, показуючи обличчя людей, чий світ зник за одну ніч, але чия гідність залишилася непохитною.
Нові шрами: Лютий 2025-го
Виставка не замикається в минулому. Трагічним і водночас мобілізуючим акцентом експозиції є висвітлення подій лютого 2025 року, коли російський дрон-камікадзе поцілив у Новий безпечний конфайнмент (НБК) — масивну захисну споруду, побудовану над зруйнованим 4-м енергоблоком АЕС. Вона накрила старий аварійний «саркофаг» (об’єкт «Укриття»), щоб запобігти витоку радіоактивного пилу та захистити навколишнє середовище на наступне століття. Цей акт ядерного шантажу з боку РФ став черговим нагадуванням: «мирний атом» у руках терориста перетворюється на зброю масового знищення.
«Об’єкт укриття» демонструє уламки того самого дрона поруч із артефактами 1986 року. Це візуальне порівняння кричить про те, що Росія це держава-катастрофа, яка несе розпад і зараження, незалежно від століття. Україна ж у цій виставці постає як «світовий ліквідатор», що вкотре закриває собою цивілізацію від хаосу.
Культурний десант Полісся
Окремий зал присвячено «Атлантиді Полісся». Куратори зробили акцент на тому, що ми ледь не втратили: унікальний фольклор, діалекти та побут сіл, що пішли під відселення. Програма виставки включає виступи автентичних гуртів, які співають пісні «самоселів». Це нагадування, що Чорнобиль не зміг вбити українську ідентичність: вона проросла крізь радіоактивний асфальт і продовжує жити. Це акт культурної деокупації: ми повертаємо собі право називати ці землі своїми, не «зоною відчуження», а частиною національного тіла.
Український Дім перетворюється на майданчик, де Чорнобиль звучить не як «радянська спадщина», а як «українська відповідальність». Світ має зрозуміти: Україна це єдиний надійний гарант ядерної безпеки в регіоні. Наші ліквідатори у 1986-му врятували Європу ціною життів, наші енергетики у 2022-му під дулами автоматів не дали статися другому вибуху.
Ця виставка про гідність. Про те, що ми не жертви обставин, а народ, який здатен перетворити «об’єкт укриття» на символ захисту життя. Відкриття 23 квітня стане моментом істини: як ми пам’ятаємо, як ми боремося і як ми бачимо своє майбутнє: безпечне, суверенне та вільне від будь-якої імперської радіації.
Виставка триватиме до 7 червня.
Олександра Чорна
Джерела: DIVOCHE.
MEDIA, «журнал
Українки», nv.ua, Київ24.news
