Федір Зернецький.
У п’ятницю, 3 квітня, культурне життя Переяслава відзначилося подією справді загальнонаціонального масштабу. У Музеї Заповіту Тараса Шевченка (колишньому будинку лікаря Козачковського, де гостював і творив Кобзар) презентували оригінальний мистецький твір Тараса Григоровича – акварель «Михайлівський Золотоверхий монастир у Києві», повідомляє Proslav.
Шедевр, який тривалий час вважався втраченим, повернувся в Україну завдяки відомому київському антиквару, архітектору та власнику аукціонного дому «Епоха» Федору Зернецькому. Аби на власні очі побачити роботу, створену рукою генія, у музеї зібралася інтелігенція міста, митці, діячі культури та представники бізнесу.
Віднайдений шедевр
Вишукана акварель із зображенням архітектурного ансамблю Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря має надзвичайно складну долю. Дослідники малярської спадщини Шевченка знали про неї переважно за чорно-білими репродукціями, а дехто взагалі пов’язував її з іменем художника Михайла Сажина. Аж поки картина не «виринула» на торгах у Лондоні.
Те, що оригінал приїхав до Переяслава – безпрецедентна подія. В.о. генерального директора НІЕЗ «Переяслав» Марина Навальна розповіла, як ця презентація стала можливою:
«Ми сконтактували з шевченкознавцем Сергієм Гальченком та безпосередньо з колекціонером, і вони миттєво відгукнулися. Для державних музеїв, особливо в період війни, організувати виставку з фондів іншого держзакладу – це дуже складна паперова історія: потрібні дозволи міністерства, страхування… А в цьому випадку приватний колекціонер сам турбується про збереження, сам транспортує власним коштом. Від ідеї до реалізації минуло буквально два тижні! Ми безмежно вдячні йому за цю можливість. Ветерани музейної справи підтверджують: презентація оригіналу картини Шевченка у нас відбувається вперше».
Марина Навальна також наголосила на важливому юридичному та моральному аспекті: попри те, що акварель перебуває у приватній власності, вона є офіційним національним надбанням і назавжди залишиться в Україні.
«Невідомий майстер» на Sotheby’s
Презентуючи картину, Федір Зернецький розповів, як саме став її власником. У листопаді 2018 року він, маючи «золоту картку» та величезний досвід торгів на лондонському аукціоні Sotheby’s, отримав несподіваний дзвінок від друзів.
«Я сидів у ресторані, коли мені зателефонували з Лондона і спитали, чи не хочу я щось подивитися на торгах. Часи були важкі, я вагався, але відкрив надіслані лоти. І бачу лот №14. Підпис: “Невідомий майстер, європейська школа, вид Києва”. Я збільшую зображення на телефоні – і мій погляд падає на маленького козачка. А я ж знаю, що це фірмова “фішка” Шевченка, він саме так їх зображував!» – ділиться емоціями колекціонер.
Федір Аркадійович одразу надіслав фото головній зберігачці фондів Національного музею Тараса Шевченка Юлії Шиленко. Її реакція була безапеляційною: «Це точно Шевченко! Можна я розкажу колегам?». «Мовчи, торги завтра!» – відповів антиквар.
Стартова ціна лота становила 4,5 тисячі фунтів стерлінгів. Під час запеклих торгів ставки стрімко зростали: 5 тисяч, 6 тисяч, понад 6,5… Зрештою, фінальна ставка зіграла на користь України. За словами Зернецького, це був перший у світі випадок офіційного продажу картини Шевченка з міжнародного аукціону.
Складна техніка та ізотопний аналіз: як доводили авторство
Федір Зернецький походить із родини архітекторів та митців. Його батько, відомий художник Аркадій Зернецький, викладав акварельний живопис. Хоча він помер від раку, коли сину було лише 8 місяців, Федір перейняв цей талант, здобув фах магістра живопису і тонко розуміє природу акварелі.
Демонструючи картину переяславцям, власник розкрив технічні секрети Кобзаря:
«Акварель – найважча техніка. Її, на відміну від олії чи пастелі, неможливо виправити. Небо і захід сонця тут написані “по-мокрому”, коли фарба розпливається по вологому паперу, формуючи хмари. А от деталі та будівлі намальовані “по-сухому”. Архітектурна школа Петербурзької академії тут відчувається неймовірно. Ця кропітка робота створювалася не один місяць. Зверніть увагу: вона написана на дорогому англійському папері, який тоді коштував дорожче за полотно, і його видавали Шевченку виключно для фінальних робіт, а не ескізів».
Попри очевидні ознаки, повернення картини в Україну супроводжувалося скепсисом деяких столичних експертів. Аби зняти всі питання, Федір Зернецький власним коштом ініціював експертизу в сучасній лабораторії ArtLab. Фахівці використовували ізотопи для виявлення пігментів фарб, аналізували старіння паперу і навіть склад чорнила. Комплексний фізико-хімічний аналіз беззаперечно підтвердив: це 40-ві роки XIX століття, а автор – Тарас Шевченко.
Зернецький із трепетом згадує момент, коли картину вперше побачив покійний нині академік Олександр Федорук:
«Він сів, узяв лупу, повільно провів нею по картині, видихнув і сказав: “Федір Аркадійович, я вдячний вам за те, що ви дозволили мені доторкнутися до витвору нашого видатного Кобзаря”».
Захист першоджерел та спогади про Сікорського
Велику роль в організації виставки відіграв Сергій Гальченко – заступник директора з наукової діяльності Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Людина, яка понад 55 років працює з першоджерелами і видала понад 100 томів української класики (з них половина – спадщина Шевченка).
У своєму виступі науковець різко засудив тих, хто сьогодні спотворює твори генія:
«Я маю щастя працювати з оригіналами. Минулого року я подарував переяславському заповіднику нове видання “Кобзаря” – воно повністю звірене з рукописами. Бо зараз друкують і фабрикують усе, що завгодно. Є такі діячі, яких я називаю “шевченкоїдами” – вони редагують Шевченка, виправляють слова, самовільно змінюють заголовки».
Приїзд до Переяслава викликав у Сергія Анастасійовича глибокі спогади. Він пригадав грудень 2000 року, коли приїхав сюди на ювілей написання «Заповіту» і записував інтерв’ю з легендарним творцем переяславських музеїв Михайлом Сікорським.
«У нас відбулася прекрасна розмова. Я тоді подарував йому альбоми з малюнками переяславських храмів. А він повіз нас показувати Музей просто неба і, вказуючи на Андрушівську церкву, розповідав: “Оце все ми виймали просто з води…”. Тому для мене Переяслав – це і спогади про Сікорського, і ті самі храми з малюнків Шевченка», – підсумував Сергій Гальченко.
На завершення презентації всі присутні змогли зблизька роздивитися віднайдений шедевр. У стінах, які пам’ятають кроки самого Тараса, ця подія була немов духовне повернення генія на переяславську землю.
Ірина Мадісон
Текст і фото «Proslav»
