Попри очікування політичних експертів, підрахунок голосів на президентських виборах у США не затягнувся. Рівної боротьби, яку прогнозували соціологи, не вийшло: кандидат від Республіканської партії Дональд Трамп переміг дуже впевнено. Фактично, колишній президент розгромив свою суперницю, кандидатку від Демократичної партії Камалу Гарріс… Нагадаємо, віцепрезидентка США замінила у виборчих перегонах свого безпосереднього шефа, президента Сполучених Штатів, 82-річного Джо Байдена, який прийняв рішення не балотуватися. Здавалося, 59-річна Гарріс зможе перемогти 78-річного Трампа… Але виборці вирішили інакше. А значить, ставка демократів на Гарріс була помилкою.
Коли я писав ці рядки, у Гарріс залишалися шанси перемогти лише в одному з «мінливих» штатів, які визначили долю президентських виборів: кандидатка від Демократичної партії лідирувала в Мічіґані. Але Трамп уже взяв «хиткі» Північну Кароліну, Джорджію та Пенсильванію, і лідирував у Вісконсині, Арізоні й Неваді. Навіть якби якимось дивом там програв, це вже нічого не змінило б.
Оскільки Трамп забрав усі «червоні» штати (тобто ті, де, за прогнозами соціологів, повинен був виграти), у Гарріс залишався один-єдиний шлях до перемоги: взяти усі три штати Іржавого поясу — Вісконсин, Мічіґан і Пенсильванію. Але в Пенсильванії демократка програла… Коли про це стало відомо, Гарріс відразу скасувала запланований виступ на післявиборчому мітинґу своїх прихильників. Чим фактично визнала свою поразку…
Улітку, коли Гарріс замінила Байдена у перегонах, віцепрезидентка не лише швидко скоротила відставання від Трампа в опитуваннях, а й навіть випередила його (хоч і не критично). У таборі демократів зажевріла надія. Хоча напередодні голосування соціологи говорили про рівні шанси кандидатів, симпатики Гарріс не сумнівалися в її успіху. Ба більше, мріяли навіть про так звану Синю хвилю (синій — традиційний колір Демократично партії, червоний — Республіканської). Мовляв, Гарріс переможе не лише у «синіх» штатах, а й візьме більшість «swing states», «мінливих»… Але замість Синьої хвилі маємо Червону: принаймні в шести зі семи штатів, що вирішили долю виборів, тріумфував Трамп.
Економіка й імміґрація «зіграли» за Трампа
Чому більшість американців знову повірила Трампові?
По-перше, для багатьох виборців, свідчили дані соцопитувань, головною проблемою залишалася економіка. Зокрема, «висока вартість життя», спричинена інфляцією (уже приборканою, але хто би на таку «фіґню» звертав увагу…). У питанні економіки, стверджували соціологи, виборці більше довіряли Трампу, ніж Гарріс. Так, чим ближче до дня голосування, тим більше Гарріс цей розрив скорочувала, але ліквідувати відставання не змогла.
Іншою «фішкою» виборчої кампанії Трампа була боротьба з нелеґальною імміґрацією. Експрезидент обіцяє, зокрема, провести наймасовішу депортацію «нелеґалів», ідеться, буцімто, про кілька мільйонів осіб… Ця радикальна обіцянка цілком може залишитися передвиборною цяцянкою (надто вже складно такий «амбітний» план реалізувати), але виборцям Трампа депортація явно «зайшла». Це яскравий приклад одного з «простих рішень», що так подобаються електорату експрезидента…
Теоретично, рейтинґову перевагу Трампа в питаннях економіки й імміґрації Гарріс могла нівелювати за рахунок, зокрема, більшої довіри виборців у питаннях абортів. Насамперед демократка тут сподівалася на жінок, серед яких мала під час кампанії навіть 18% переваги. Але ближче до виборів ця різниця скоротилася до 11%. Для того, аби «перебити» лідерство Трампа серед чоловіків, цього виявилося замало.
Схоже, мобілізація виборців-жінок, яку спричинила заміна Байдена на Гарріс, одержала відповідь у вигляді мобілізації виборців-чоловіків (насамперед тих, для яких можлива поява жінки в Овальному кабінеті була як червона шмата для бика). Причому не лише серед прихильників республіканців. Недарма ж експрезидент США Барак Обама (на останньому етапі кампанії активно «вписався» за Гарріс), жалівся, що чимало молодих «чорних» чоловіків не хочуть іти голосувати за «чорну» жінку…
Як американці могли знову обрати Трампа?
Загалом, голосування засвідчило, що прірви, які утворилися між різними групами американських виборців, за останні чотири роки нікуди не зникли. І навіть поглибилися… Ліберальні еліти, зосереджені головно у великих містах на океанських узбережжях, підтримували Гарріс. Але консервативна, набагато релігійніша глибинка обрала Трампа. Порядок денний ліберальної еліти, а це, наприклад, репродуктивна свобода (доступні аборти) й боротьба з кліматичними змінами, провінційна Америка не сприймає.
Є також прірва між виборцями з вищою освітою і без неї (останні голосували головно за Трампа). Є уже вищезгадана прірва між жінками й чоловіками, яка є, зрештою, одним із наслідків протистояння між ліберальною і консервативною Америками…
Багато зараз хто дивується: як американці могли знову обрати Трампа? Мовляв, уже всім відомо, що він брехун і шахрай… Але насправді це відомо в США не всім, а тільки тим, до кого «достукалися» ліберальні ЗМІ. А симпатики експрезидента вірять протрампівському телеканалу «Fox News», який нічого такого про експрезидента не розповідав. А якщо й робив це, то приблизно так: «Ті нероби з Нью-Йорку й Лос-Анджелесу знову оббріхують нашого президента»…
Зрештою, вплив будь-яких традиційних ЗМІ зараз в Америці (і не тільки) значно менший, ніж колись. Балом заправляють соціальні мережі, а це ідеальний ґрунт для зростання популярності різноманітних теорій змов. У голови виборців вони потрапляють напряму, без посередництва «нудних» медій… І це дає відповідний результат.
Багато хто в Україні зараз розчарований…
Адже нічого доброго від Трампа не чекає… Подивимося. Трамп — непередбачуваний, тож усі прогнози тут — як прогнози американських соціологів про ймовірну перемогу Гарріс. Можуть не справдитися…
Гадаю, найгіршим сценарієм для нас (і відповідно найкращим для кремля) був би не впевнений виграш одного з кандидатів, а тривалий післявиборчий хаос у США. У кращому випадку — зі судовими позовами, у гіршому — з «гарячим» вуличним протистоянням симпатиків обох кандидатів. За таких умов Америці точно було би не до України…
Аскольд Єрьомін,
«Високий замок»
