«Я героїнею не була, а робила все те, що мені підказував мій молодечий запал і любов до українського народу»:
боєць Армії УНР Харитина Пекарчук
130 років тому, 14 жовтня 1894-го, народилася Харитина Пекарчук, українська військова та феміністка, хорунжа Армії УНР.
Перша жінка, яка отримала українську державну нагороду у ХХ ст. (жетон ордена Залізного хреста, Хрест Симона Петлюри).
Харитина Пекарчук (уроджена Тіна Ізбицька) народилася 14 жовтня 1894 року в Сімферополі на Кримському півострові. Походила зі зрусифікованої польської родини. Дід по матері був польським повстанцем. Родина володіла величезними садами довкола Сімферополя та мала чимало землі на материковій Україні. Через ранню смерть батька, мати наймала на роботи українську молодь, яка й почала відкривати для майбутньої військової світ українських пісень, обрядів та побуту.
Згодом Тіна захопилася українським театром, відвідувала вистави, попри заборони з боку керівництва гімназії. Більше того, попри неприємності із вчителями, читала «Кобзар» Шевченка та вчила його вірші з подругами у школі.
У вирі революції 1917 року Тіна долучилася до заснування у місті «Просвіти» в Сімферополі, а й українського хору та аматорського театрального гуртка тощо.
Українська громада Сімферополя активно взаємодіяла із 32-м, 33-м та 34-м піхотними полками, які у 1917 році стояли у Сімферополі й це давало свої результати. 17 травня близько 15 тисяч вояків з різних частин пройшли з українськими прапорами головними вулицями міста: «Цей день слід вважати й початком української військової формації у Криму. Юрій Воротов-Хвілинський провадив похід, а Юрій Тютюнник приймав параду». А коли батальйон вирушав на материк, Тіна приєдналася до нього як рядова Українського Маршового Батальйону (курінь 34 запасного полку).
Подальші життєві події занесли Тіну до Кременчука, де вона потрапила до рук більшовиків, які вимагали від неї видати українців, яких вона знала в Сімферополі. Після визволення міста німецькими військами, вона працювала в Єлисаветграді (зараз Кропивницький) друкаркою в повітовій комендатурі. Після гетьманського перевороту відмовилася присягати Скоропадському.
В листопаді 1918 року пішла до полку імені Івана Богуна, видавала себе за хлопця, користаючись псевдо «Степан Книшенко», а потім звалася Тіною Книшенко. Після відступу українських військ, очолила сформований нею санітарний потяг. Приймаючи під свою опіку поранених та хворих на тиф, зрештою, захворіла, але продовжувала працю.
Після хвороби в одному з боїв була легко поранена в ліву ногу, в іншому – в живіт. Однак, вже за три тижні з незагоєною раною повернулася до полку.
Брала участь у леґендарному першому Зимовому поході в складі 1-ї сотні кінного Мазепинського полку Армії УНР, командиром якої був її чоловік Іван Пекарчук. Нагороджена жетоном ордена Залізного хреста, а потім – Хрестом Симона Петлюри.
У травні 1920 року Тіну Пекарчук тяжко контузило, після чого її військова служба закінчилася. В листопаді була інтернована, перебувала в таборах, займалася вишивкою. В кінці 1921 року втекла в Карпати до чоловіка, який працював на лісопилці. У червні 1922 року перейшла нелеґально чеський кордон. 15 січня 1924 року була зарахована до Української господарської академії в Подєбрадах без стипендії. У 1929 році Харитина Пекарчук переїхала до Польщі з чоловіком, де той отримав посаду інженера.
В грудні 1941 року Тіна Пекарчук разом з чоловіком приїхала до Вінниці організовувати жіночу організацію «Жіночу Службу Україні». Після арешту ґестапо подружжю довелось облишити роботу на батьківщині та знову поневірятись світами. У повоєнний час жила у ФРН. Опікувалась справами Об’єднання Українських Жінок. Померла 11 березня 1973 року в будинку для людей похилого віку в Дорнштадті.
