Дезінформація, кримінальне переслідування, замовні матеріяли, піар-турне та знищення доказів — неповний арсенал радянської пропаґанди, котра повинна була сховати голод від світу. Навіть більше — слід було заставити “не бачити” Геноцид українців. Що з цього вийшло — читайте в цій статті.
Інформаційна бльокада була важливим інструментом реалізації Геноциду. З її утриманням усередині срср не було жодних проблем: тут уже давно не було навіть натяку на свободу слова, засоби масової інформації перетворилися виключно в інструмент пропаґанди. Натомість існувала загроза, що про голод напишуть закордонні медіа.
Проникнення за кордон інформації про масову голодну смерть людей було небезпечним для радянського союзу з кількох міркувань.
По-перше, така інформація могла вилитися у спроби допомогти голодуючим. Саме значний міжнародний розголос голоду 1921-1923 років дозволив надати постраждалим суттєву допомогу, врятувати багатьох від голодної смерти. У 1932-1933 роках це не повинно було повторитися: тепер голод був не випадковим, а чітко сплянованим — він став зброєю в боротьбі з непокірними українцями. Приречені Сталіним на смерть через голод мусили померти. Тож військова облога територій, яка мала за мету не дозволити вирватися із голодоморного ґетто, ефективно доповнювалася стіною мовчання, за яку не повинно було проникнути жодне слово правди.
Мовчання було важливим для влади ще через один важливий момент. Саме тоді радянський союз, врешті, спромігся прорвати дипломатичну бльокаду, і почалося встановлення міжнародних відносин з іншими країнами, які до того не визнавали срср, зокрема із США. Смерть українських селян дуже добре послужила цьому визнанню — адже вона забезпечила американський уряд дешевою українською пшеницею, дозволила продати радянській владі велику кількість промислового устаткування, необхідного для індустріялізації, яка наступила після колективізації. Тому Америка, як інші західні держави, зайняті подоланням небаченої економічної кризи, не особливо й хотіли чути про український голод і мільйони смертей.
Хоча один зі лідерів Заходу в той час голосно заявляв про голод в Україні — Адольф Гітлер. Очевидно, не з жалю до вмираючих “унтерменшів”. Інформація про страшний голод була використана ним у політичній боротьбі з комуністами в Німеччині. Арґумент, що прихід до влади “товаришів” може призвести до такого самого в їхній країні, остаточно переконав німецьких бюрґерів, які проголосували за опонентів комуністів — Націонал-соціялістичну партію Німеччини і надали її вождеві надзвичайні повноваження.
За час від самого Голодомору 1932-1933 років до розвалу срср в 1991-му радянська влада напрацювала цілий арсенал технологій, які мали забезпечити інформаційну ізоляцію цієї теми.
Отже, що зробив режим та його спецслужби, щоб безкарно чинити Геноцид і роками про це мовчати.
- Обмежив пересування людей, а отже і інформації.
Загалом територія Україна була забльокована військами, селяни не мали паспортів і не могли виїжджати навіть за межі свого населеного пункту.
- Жорстоко цензурував усе — від газет до приватних листів.
Попри те, що в срср про голод ніхто не мав права писати, існували чесні і відважні журналісти, готові ризикувати життям задля отримання інформації. У 1932 році з’явилися публікації британських журналістів Ґарета Джонса з лондонської “Таймс” та Малкольма Маґґериджа з “Гардіян”, які на власний страх і ризик здійснили подорож українськими селами, щоб розповісти про жахливі сцени побаченого голоду.
- Постійно дезінформував про ситуацію в Україні.
радянські газети, радіо та навіть художні твори рапортували про “щасливе” життя українських селян, цю ж інформацію всілякими силами просували на Захід.
- Платив за замовні матеріяли в закордонних ЗМІ.
Лауреат Пулітцерівської премії 1932 року Волтер Дюранті написав у “Нью-Йорк Таймс”: “росіяни голодні, але не вмирають із голоду”. І хоч у приватних розмовах він визнавав мільйони смертей, публічно так цього й не написав.
- Дискредитував тих, хто розповідав про Голодомор за кордоном.
Їх представляли як антирадянщиків та “аґентів міжнародного імперіялізму”. Страшні масштаби трагедії, які, природно, викликали недовіру як першу реакцію у кожної нормальної людини, брутально використовувалися аґентами срср, щоб представити всіх, хто наважувався не мовчати про Геноцид, як брехунів чи “платних аґентів”.
- Організовував “демонстраційні поїздки” — турне впливових іноземців до “процвітаючої” України.
У серпні 1933 року організовано візит колишнього прем’єра Франції Едуарда Ерріо по “ситих українських селах”. Цей візит розглядався як важливий крок піар-кампанії, яка мала засвідчити ефективність форсованих сталінських реформ.
- Запровадив кримінальне покарання громадян срср за будь-які згадки про Голодомор.
Колгоспник Микола Рева отримав шість років ув’язнення за лист до Йосипа Сталіна, в якому він відкриває вождеві всіх народів очі на страшну правду про голод. Через 12 років після Голодомору, лише за загадку про нього Олександру Радченко засудили на 10 років позбавлення волі. Таких справ в Архіві СБУ — десятки.
- Приховував, знищував та фальсифікував первинні джерела: акти громадянського стану, дані перепису; ліквідував архівні записи.
Різке зменшення кількости населення було помітним усім. Тому призначений на січень 1937 року перепис населення жорстко контролювався НКВД і був засекречений. Згодом його виконавців репресували. А в 1941 році в Києві знищено тисячі справ Наркомату охорони здоров’я з початку 1930-х років. Сьогодні вціліли майже виключно секретні документи.
- Обмежував доступ до даних, що провокувало неточності та помилки дослідників, які представлялися як фальсифікації.
1984 року з’явився перший документальний фільм про Голодомор “Жнива розпачу” (автори Юрій Луговий та Святослав Новицький). КҐБ скористався помилкою, допущеною авторами фільму, які використали в якості ілюстрації Голодомору 1932-1933 років фото з голоду 1921-1922 років. Це дало підстави спецслужбі поширити через власні канали в західній пресі повідомлення про фільм у цілому як свідому фальшивку, попри те, що фільм, крім цих фото, містив надзвичайно цікаві інтерв’ю свідків. Завдяки цьому інформаційному шумові “органам” вдалося досягнути того, що канадський уряд відкликав своє попереднє рішення про використання цього фільму в навчальних програмах.
10.Залучав на свій бік впливових західних діячів, яким красива обгортка виявлялася важливішою за зміст.
Сховати факт голоду було дуже важливо для Сталіна ще й тому, що багато західних інтелектуалів підтримували комуністів. Відомий французький письменник Ромен Роллан, наприклад, щомісяця жертвував 5,000 франків радянському посольству в Парижі. Коли його запитали про Голодомор в Україні, він сказав: “Я не хочу нічого про це чути. Я турбуюся за більшу небезпеку — гітлеризм”. А Бернард Шоу, нобелівський лауреат, заперечував голод навіть після свого візиту до срср. Відомий тогочасний журналіст Ґарет Джонс після розмов з селянами в Україні написав, що, окрім Сталіна, людиною, яку найбільше ненавидять в росії, є Бернард Шоу, що описував “повні їжі селянські комори”.
Незважаючи на використання цих методів, до кінця 1980-х років радянська влада почала програвати в інформаційному протистоянні з українською діяспорою, яка поставила собі за мету донести правду про Голодомор світові. 1987 рік став часом остаточного перелому — 25 грудня цього року керівник компартії України Володимир Щербицький у доповіді, присвяченій 70-річчю створення УРСР, уже згадав про факт голоду. Наступного року в українській радянській пресі почали з’являтися перші публікації про голод, і їхня кількість постійно зростала.
Національно-демократичний рух, який зародився в Україні в кінці 1980-х років, однією зі своїх цілей ставив боротьбу за відродження національної пам’яті, зокрема й про Голодомор. Інформація про Геноцид, учинений комуністичною владою, була для борців за незалежність інформаційною зброєю у протистоянні з чинною комуністичною владою. Врешті, в 1991 році Україна стала самостійною, відтоді про Голодомор у країні та світі щороку згадують на найвищому державному рівні. Звісно, це не зупинило інформаційну війну, в якій часто використовували і раніше відомі методи. Але ми вже їх знаємо, що дозволяє легше відділяти інформаційне зерно від полови, ніж це могли зробити ті, хто у страшних 30-х намагався розкрити світові очі на правду про небачений Геноцид голодом.
Політтехнологи стверджують, що різноманітні маніпуляції та свідомі перекручення можливі у тій сфері суспільної свідомости, де бракує знань, первинних даних. Наявність такої інформації, її доступність позбавить охочих можливости втілювати провокації та проводити інформаційні війни. Це завдання якісно можуть виконати історики, котрі шукатимуть первинні джерела та журналісти, котрі вміють доносити її до читача, слухача, глядача. Це — наш із вами спільний обов’язок, наша з вами соціяльна місія. І насправді це дуже цікаво.
«Справжня варта»
