На початку повномасштабного російського вторгнення українські музейники рятували скарби від бомбардувань, сподіваючись на безпечний притулок у сусідній Польщі. Проте через два роки евакуація культурних цінностей обернулася гучним юридичним скандалом. У липні 2026 року окружний суд польського міста Слупськ наклав тимчасову заборону на повернення до України двох унікальних полотен: знаменитого «Портрета Роксолани» XVI століття та «Портрета юнака» Алойза Рейхана XIX століття. Обидва шедеври належать до державного фонду України та понад 80 років зберігалися у Львівському історичному музеї. Сьогодні вони заблоковані у Музеї Середнього Помор’я через позов нащадків польського княжого роду Любомирських. Цей прецедент оголив глибокі юридичні прогалини у міжнародному музейному праві та поставив під загрозу майбутні безпекові евакуації культурної спадщини.
Щоб зрозуміти суть конфлікту з правового боку, необхідно повернутися у вересень 1939 року. До початку Другої світової війни обидва портрети були перлинами приватної збірки Музею Любомирських, який діяв у Львові у складі знаменитого інституту «Оссолінеум». Після окупації заходу України радянська влада провела масштабну денаціоналізацію. У 1940 році приватні магнатські колекції ліквідували, а їхні фонди офіційно розподілили між державними установами Радянської України. Так обидві картини стали частиною збірки Львівського історичного музею.
Понад вісім десятиліть полотна законно перебували в Україні. Про них писали наукові праці, їх вносили до відкритих каталогів. У 2017 році картини вже возили на виставку до Вроцлава, і тоді жодних майнових претензій до України не виникало. Проте ситуація кардинально змінилася після початку повномасштабної війни, коли Львівський історичний музей у межах проєкту «Прикордоння Європи» тимчасово вивіз 605 експонатів до Польщі, щоб захистити їх від російських ракетних ударів.
Коли евакуйована виставка прибула до Слупська, бічна гілка нащадків князя Анджея Любомирського вирішила скористатися шансом повернути родинну власність. Адвокат Мацей Обрембський, який представляє інтереси спадкоємців, подав судовий позов про реституцію майна, вилученого радянським режимом. Щоб картини не встигли повернутися до Львова, захист позивачів подав клопотання про забезпечення позову.
Польський суд задовольнив це прохання, наклавши тимчасову заборону на вивезення картин за межі країни. Як пояснюють експерти Міністерства культури та національної спадщини Польщі, такий арешт став можливим через технічну помилку (а насправді скоріше умисну недбалість) організаторів виставки. Зазвичай під час міжнародного обміну експонатами приймаюча сторона оформлює так званий «музейний імунітет»: державну гарантію, яка захищає іноземні культурні цінності від арештів за приватними позовами. Для львівської колекції такий імунітет чомусь оформлений не був, що й дало юристам Любомирських законну зачіпку, щоб заблокувати полотна.
Українська сторона наголошує: дії нащадків Любомирських є спробою використати війну та гуманітарну евакуацію для перегляду не тільки майнових справ, але й історичних кордонів.
І недарма, адже у цієї справи є ще й неофіційний історичний бік, про який Польща мовчить. Зокрема, позов Любомирських може дати привід для конфлікту між Україною та Польщею навколо портрета Роксолани. Адже поляки вже довгі роки намагаються привласнити собі цю українку, маніпулюючи фактом її походження з галицького містечка Рогатина, котре в ті часи знаходилося під їхньою окупацією. Ні для кого не секрет, що Польща, подібно до Росії, століттями поневолювала Україну і не сприймала ідею її самостійності, аж допоки самі українці не відновили свою незалежність 1991 року. До того часу імперська політика була проста: всі українські землі (і, відповідно, люди), котрі знаходилися під владою Польщі, автоматично ставали польськими. Їх етнічне походження свідомо замовчувалося, а часто навіть відкрито заперечувалося, аби легітимізувати окупацію. Само собою, відомих українських постатей намагалися полонізувати особливо активно, щоб збагатити власну історію. В польській історіографії та культурі така тенденція збереглася до сьогодні, і Роксолана є одним із яскравих прикладів цього. Зокрема, ще у 2015 році , коли у польській Ґдині відкрився Музей еміграції, у його експозиції найвідоміших поляків середньовіччя було представлено і нашу султану з Рогатина.
У такому контексті неоформлення «музейного імунітету» і відмова Польщі зараз повертати її портрет на батьківщину (прикриваючись позовом конкретної родини) не здаються випадковими — у цьому простежується чітка закономірність. Скориставшись вразливим становищем України через повномасштабну російську війну, польська сторона вирішила привласнити собі ту частину нашої спадщини, яку давно хотіла і яку за інших умов не вийшло б довго утримувати у себе. І якщо не відстояти її зараз, то цілком можливо, що незабаром і в Слупську, як і раніше в Ґдині, Роксолану «охрестять» полячкою. Саме тому останніми тижнями українські правозахисники активно працюють над стратегією повернення до Львівського музею його законної спадщини.
До спільної робочої групи увійшли представники Міністерства юстиції, МЗС та Мінкультури України. І хоча на юридичному рівні цю ситуацію не можна прив’язувати до давніх етнічних конфліктів, з боку музейного права можна побудувати міцний захист. Українські дипломати та юристи візьмуть на озброєння три ключові аргументи.
По-перше, Україна апелює до статусу майна Державного музейного фонду. Картини є власністю українського народу, а держава Україна є законним правонаступником УРСР. По-друге, в українському законодавстві немає норм про загальну реституцію чи денаціоналізацію майна 1939–1940 років, а отже, будь-які приватні права колишніх власників на ці об’єкти давно припинені та втратили зворотну силу. По-третє, евакуація мала виключно безпековий характер. Використання форс-мажорного порятунку цінностей задля їх відбирання суперечить усім міжнародним конвенціям, зокрема принципам ЮНЕСКО.
Директор Львівського історичного музею Роман Чмелик підтвердив, що через цей судовий інцидент Україна була змушена переглянути плани щодо решти евакуйованої колекції. Усі інші 603 експонати, які зараз перебувають у безпечних польських сховищах, не будуть повертатися достроково. Вони залишаться в Польщі до офіційного завершення дії міжнародних безпекових договорів, щоб уникнути нових судових пасток.
Позивачі не приховують своєї кінцевої мети: вони хочуть, щоб картини залишилися в Польщі й згодом поповнили Музей князів Любомирських, який зараз будується у Вроцлаві. Тому така обережність щодо повернення решти картин з боку України необхідна. Головна мета зараз — повернути «юнака» та Роксолану додому.
Якщо суд у Слупську задовольнить позов Любомирських, конфлікт між Україною та Польщею може мати не лише локальні для української культури, а й міжнародні наслідки — зруйнується базова довіра між музеями світу. Жодна країна, яка перебуває у стані війни чи кризи, більше не ризикне вивезти свої національні скарби на збереження до сусідів, побоюючись, що їх заберуть нащадки колишніх власників. Поки польська Феміда готується до розгляду справи по суті, обидва портрети залишаються заручниками юридичної війни: полотнами, які врятували від російських бомб, але закрили у судовому сейфі європейської країни.
Олександра Чорна
