4 червня 2025 року Сейм Польщі ухвалив закон, яким 11 липня оголошено Національним днем пам’яті поляків, жертв “геноциду”, вчиненого ОУН і УПА на східних територіях Другої Речі Посполитої у 1939-1946 роках. Рішення, що акцентує на Волинській трагедії 1943 року, викликало різкий протест України, яка назвала його одностороннім і шкідливим для добросусідських відносин. Міністерство закордонних справ України закликало до діалогу та неупередженого вивчення історії, застерігаючи від політизації трагедії. Експерти вказують, що рішення Сейму є спробою відвернути увагу від внутрішніх проблем Польщі, спекулюючи на історичній пам’яті.
Реакція України: протест проти політизації
«Міністерство закордонних справ України розцінює рішення Сейму Республіки Польща щодо встановлення 11 липня Дня пам’яті жертв так званого “геноциду, вчиненого ОУН і УПА на східних територіях Другої Польської Республіки” як таке, що йде врозріз із духом добросусідських відносин між Україною і Польщею.
Такі односторонні кроки не сприяють досягненню взаєморозуміння й примирення, над якими тривалий час працюють наші країни, зокрема у форматі Спільної українсько-польської групи з питань історичного діялогу, яка діє з участю міністерств культури та інститутів національної памʼяті двох країн.
Україна послідовно виступає за наукове, неупереджене вивчення складних сторінок спільної історії. Ми переконані, що шлях до справжнього примирення лежить через діалог, взаємну повагу і спільну роботу істориків, а не через політичні односторонні оцінки.
Закликаємо польську сторону утриматися від кроків, які можуть призвести до зростання напруження у двосторонніх відносинах та підірвати досягнення, здобуті конструктивним діалогом і співпрацею між Україною і Польщею.
Попри упередженість і політичний контекст ухвали Сейму Республіки Польща, продовжуємо йти шляхом проведення пошуково-ексгумаційних робіт на території України та Польщі відповідно. Вже маємо на цьому шляху практичні результати, які повинні мати розвиток і в майбутньому.
Вкотре нагадуємо, що не слід шукати полякам ворогів серед українців, а українцям — серед поляків. Ворог у нас спільний — росія.
Заради спільної сили, свободи та безпеки наших двох дружніх країн, маємо спільно вирішувати проблемні питання, а не загострювати їх»…
Рішення Сейму про нове “свято”, яке акцентує на “геноциді” поляків, є продовженням політики, започаткованої резолюцією 2016 року, але з вищим статусом і більшим потенціялом для публічних заходів. Журналістка Олена Бабакова зазначає, що правляча коаліція уряду Дональда Туска, стикаючись із критикою за економічні та соціяльні невдачі, використовує тему Волині для мобілізації електорату. “Будівництво, медицина, оборона — це складно і дорого. Натомість можна “стригти купони” з розбурханих емоцій, роблячи фото під пам’ятниками”, — пише вона. Акцент на етнічному аспекті трагедії, без згадки про єврейські чи українські жертви, посилює напругу і може неґативно вплинути на українських міґрантів у Польщі.
Історичний контекст: складність Волинської трагедії
Волинська трагедія 1943 року — це взаємні етнічні чистки між українцями та поляками в умовах Другої світової війни. УПА атакувала польські села, що призвело до загибелі до 100 тисяч поляків, переважно цивільних. Водночас Армія Крайова проводила “акції відплати”, вбиваючи 20-30 тисяч українців. Український історик Володимир В’ятрович у книзі “За лаштунками Волині-43” наголошує, що теза про скоординовану атаку УПА на 100-167 сіл 11 липня 1943 року не підтверджується документами.
Польські джерела згадують атаки на 12-25 пунктів, часто як відповідь на дії польської самооборони чи коляборацію з німцями. Спогади, на які спираються польські дослідники, містять розбіжності до 150 разів у кількості жертв. В’ятрович закликає до неупередженого дослідження, враховуючи ширший контекст: внесок українців у перемогу Польщі під Варшавою 1920 року, зраду Ризьким договором 1921 року, польську окупацію Західної України та репресивну пацифікацію 1930-х.
Рішення Сейму є прикладом “історичного егоїзму”, коли трагедія однієї сторони абсолютизується, а дії іншої — іґноруються. Польща замовчує власну роль у загостренні конфлікту: дискримінаційну політику міжвоєнного періоду, пацифікацію та “акції відплати” Армії Крайової. Це не лише спотворює історію, а й загрожує сучасним відносинам, особливо в умовах війни з росією, де Україна і Польща є союзниками. Замість примирення через діалог Польща на дуже складному історичному етапі обирає популізм, що може підірвати довіру та посилити напругу в реґіоні.
Фото: «Суспільне»
«LRT.lt»
