Сучасна російсько-українська війна не є чимось новим в історії: московська імперія – наш давній екзистенційний ворог. Тож цілком зрозуміло, що українські політики та філософи минулих поколінь розробляли стратегію перемоги України над ним.
Одним із таких філософів і практиків є чернігівець Роман Стефанович Бжеський – поляк по батьку і нащадок української козацької старшини по мамі – Олені Грищенко, учасник Української Революції, член підпільної націоналістичної організації «Братство самостійників», в’язень польського концтабору Береза-Картузька, ідеолог та історик. Мав гарну освіту і виховання, працював в урядах УНР і гетьмана Скоропадського, провадив перемовини зокрема й з московськими більшовицькими лідерами, зокрема Леніним та Чічеріним.
Тому його погляд на політику та історію російської імперії є баченням експерта-практика, який до того ж мав достатньо часу щоб осягнути і філософські, і економічні основи будівництва російської імперії, як зазначив у вступі до його фундаментальної праці «Біла книга» економіст Володимир Панченко.
Серед багатьох стратегій перемоги Роман Бжеський виокремлював підтримку поневолених московською імперією народів, продовжуючи і розвиваючи інтелектуальні напрацювання М. Міхновського та Д. Донцова. Останні вважали, що російська імперія тримається тільки силою, “пригноблені нації” зруйнують імперський центр, а дезінтеграція росії є умовою української державності.
У передмові до своєї «Білої книги», яка взагалі-то має повну назву «Біла книга. Національна і соціальна політика совєтів на службі московського імперіалізму на основі автентичних урядових совєтських даних», Бжеський зазначав: «мало не 50% перемоги твориться не військовою силою, а умінням ослабити ворогів, роз’єднавши їх, знайшовши собі серед них прихильників. Роз’єднати ворога не вдається часто навіть найспритнішим дипломатам, бо вони здебільшого мають справу з більш чи менш досвідченими політиками. Знайти ж прихильників у таборі ворога завжди набагато легше, бо таким прихильником може бути якась упосліджена чи невдоволена частина громадян воюючої держави, політично слабо вишколена або ж цілком неграмотна.
Переможці воєн, як ми знаємо з історії, не нехтуючи мілітарною складовою, дипломатією звертали увагу і на цей бік справи».
Олександр Македонський у своєму поході проти перської деспотії, зумів перетягти на свій бік спершу грецькі міста, що були підвладні Ахеменідам, а потім і Фінікію з Єгиптом.
Гордий орел Римських легіонів переміг послідовників моторошного Молоха-Ваала, якому звершували криваві жертвоприношення, через те, що за словами карфагенського полководця Ганнібала «Могутність Риму полягає не у його воєнній силі, а в умінні роз’єднувати своїх ворогів».
І це особливо актуально для сьогоднішньої ситуації в російсько-українській війні.
Ідеї Бжеського прямо співвідносяться з роботою сучасних депутатів Верховної Ради України, які розробили законопроєект №11402 з метою допомогти поневоленим росією народам стати суб’єктами міжнародної політики і надати законний статус представникам цих народів, що воюють у складі ЗСУ або займаються волонтерством підримуючи Україну.
«Ми розуміємо, наскільки важко йде процес мобілізації, а ми при цьому постійно втрачаємо шанси залучити на нашу сторону воювати тих, хто може це робити максимально зацікавлено і максимально якісно.
Мова йде про поневолені Росією народи. Ми з вами знаємо, що Росія максимально використовує татар, башкортів, бурятів, знищуючи їх і намагаючись знищувати нас.
Насправді найбільшим мистецтвом війни є організація, щоб проти тебе воювали ті, хто… кого може залучати ворог», – наголошує народний депутат України, один із ініціаторів розробки законопроекту Ярослав Юрчишин.
Як показав у історичному екскурсі Бжеський, московська імперія прикривала свої загарбницькі війни різними облудами: обороною братів-слов’ян, визволенням від мусульманського іга, цівілізаційною місією.
«Основна мета такого розширення – загарбання інших земель, бо власна етнографічна земля росіян бідна природними багатствами (навіть хлібом).
Докладна етнографічна карта московської імперії доводить з усією переконливістю, що московський народ протягом останніх кількох сотень років виявляв постійно неухильну волю жити коштом завойованих народів, жити за рахунок колоніальних просторів! Ця карта свідчить красномовно про те, що москвин, не використавши і не заселивши тих просторів, які були в його руках ще в XVI віці, завойовував усе нові й нові землі не тому, що йому не вистачало «життєвого простору», а лише тому, що мав ненаситну жадобу жити коштом поневолених ним народів, що його вабили й ваблять здобуті чужою працею багатства сусідніх народів, так як притягали колись варварів багатства Вічного Міста, як споконвіку притягали скарби культурних народів і держав жадобу орд диких номадів. Здобувши ж багаті землі, вони їх грабували, займали лише найкращі місця, примусивши людність працювати на себе, вже приглядалися спрагло й захланно до багатства і добробуту далі положених країн, готуючись до їх загарбання. У цьому лежить джерело московського імперіалізму», – підкреслює Бжеський.
Загарбавши і поневоливши сотні націй, москва не визнає народів як окремі одиниці, а тільки як «етнографічний матеріал» для творення імперії. Мислитель послідовно наголошує, що суть російської (і дореволюційної, і більшовицької) політики – збереження імперії будь-якою ціною.
З часів Романа Бжеського демографія росії змінилася, але ненабагато, Зараз цифри виглядають так: якщо у 2010 р. чисельність населення росії сягала майже 143 млн осіб, 77,71% з яких були росіяни, то вже у 2020 р. чисельність населення зросла до понад 147 млн осіб, а частка російського зменшилася до 71,73%. Більшість інших національних груп не стикнулася з таким серйозним падінням, окрім народів Поволжя, а народи Кавказу навіть збільшилися чисельно – зокрема чеченці з 1 % до 1,14%.
Бжеський ділить нації, що населяють росію на декілька типів. Кавказькі нації – традиційно ворожі імперії, з твердими національними традиціями. Тюркські народи Поволжя та Сибіру – під особливо жорсткою русифікаційною та соціальною політикою. Фіно-угорські та палеоазійські народи Поволжя та Півночі – малочисельні, на межі зникнення через політику асиміляції.
Також дослідник виокремлює субетноси серед росіян – сибіряки, кубанці. Наприклад, внаслідок змішання з тубільцями, сприйняття певної частки культури, історії корінних мешканців, відірваності від етнографічної території і специфічних умов проживання, за декілька поколінь вже виник окремий тип сибіряка, який, безперечно, лише в умовах стійкості імперії міг би зберегти національний характер. Через суттєвий вплив сусідніх націй та інші економічні умови, він готовий до від’єднання від росії.
Бжеський вважав, що українці, які ведуть тривалу боротьбу з росіянами повинні підтримувати будь-які відцентрові рухи в московській імперії, бо «той, хто трактує московську імперію як національну цілість, хто борючись з режимом, намагається зберегти панівну роль московського народу і з ним як з паном тих просторів, хоче вести розмови, тим самим відштовхуючи поневолені ним народи, той збільшує число своїх ворогів з 80 до 200 млн.» (чисельність населення СССР станом на 1952 – час написання праці).
Тому для москви поневолені нею народи це об’єкт систематичного нищення, бо Кремль боїться їхнього визволення.
Ще одним способом політичної омани, який вживають імперські нації щоб обдурити поневолені народи, з метою зменшити їх потяг до свободи, на думку Бжеського є спосіб побудови імперії через «федерацію».
«Це корисний для імперської нації спосіб, який допомагає під маскою федералізму підпорядковувати інші поневолені народи, чи вдержувати «добровільно» вже поневолені. Самій же пануючій нації, як показує політична практика, ідея федералізму не загрожує ані втратою, ані обмеженням суверенних прав».
У своїх книгах Роман Бжеський трактує неросійські нації як природних союзників України у боротьбі проти імперії та чинник розвалу Росії за умови політичної організації та національного пробудження. У багатьох статтях він прямо пише, що українська незалежність неможлива без “розбору” імперії на самостійні національні держави. Адже національні рухи поневолених народів послаблюють імперський центр; створюють багатовекторний фронт проти Москви; стають потенційними союзниками у спільній боротьбі; формують альтернативний постросійський простір.
Це корисно і для самих поневолених народів. Бо «держава для нації», а не нація для держави. Для розвитку і зростання нації в сто разів більше дає можливостей власна, навіть погано упорядкована і економічно розхитана держава за найкраще упорядковану чужу. Впевнений, що найкращий лад в Сполучених Штатах Америки не врятує індіанців від вимирання, а сама невпорядкована, сама деспотична індіянська держава, чи ряд держав не закабалена європейцями забезпечили б до нині їхній розвиток як економічний так і збільшення їх чисельності», – зауважує мислитель.
Формула перемоги над російською імперією за Бжеським виглядає так: Україна плюс поневолені народи – це кінець російської імперії.
Олександр Ясенчук
