«виконати в хвилі, яку признаєть за відповідну, іменем українського народу австро-угорської монархії, його право самоозначення та рішити про державну долю всіх областей, заселених тим народом»:
18 жовтня – 105 років з дня постання Української Національної Ради Західної Української Народної Республіки.
Закінчення Першої світової системи актуалізувало проблему поневолених народів, які плавилися у казанах імперій. Формування повоєнної міжнародної системи відбувалося під впливом «14 пунктів» американського президента Вудро Вілсона, озвучених у Конґресі Сполучених Штатів Америки. Ключовим моментом тез стало означення права націй на самовизначення, що для переможеної у війні багатонаціональної Австро-Угорської імперії означало політичну смерть.
Під час сесії австрійського парламенту, який розпочав роботу 4 жовтня 1918 р., Голова української парламентської репрезентації Євген Петрушевич висловив сподівання на новий устрій та поділ Галичини на українську і польську частини, що позитивно вплине на долю українського народу. Подальший розвиток подій та посилення відцентрових тенденцій підштовхнули українську парламентську репрезентацію прийняти 12 жовтня рішення про скликання у Львові з’їзду мужів довір’я. На ньому й мало вирішитися майбутнє західноукраїнських земель.
Тим часом, з метою збереження держави цісар Австро-Угорщини видав маніфест (16 жовтня 1918 р.), яким надав право самовизначення народам імперії й проголосив курс на перебудову держави на федеративних засадах. Однак, на відміну від поляків, про українців і майбутнє їхніх земель Карл І не сказав нічого.
Українці вирішили діяти з огляду на важливість історичного моменту. 18 жовтня у Львові, в будівлі Народного дому на вулиці Рутовського (сучасна Театральна), відбувся з’їзд, на якому були присутні українські депутати обох палат австрійського парламенту та крайових Сеймів Галичини і Буковини, представники українських політичних партій, студентства та єпископат УГКЦ (загалом, близько 500 осіб). Надіслали лист з підтримкою ідеї об’єднання всіх українців Австро-Угорщини також представники Закарпаття. На з’їзді було обрано представницький орган українського народу — Українську Національну Раду (УНРаду), ухвалено її статут та президію і в якості її президента обрано Євгена Петрушевича. Зауважимо, що зібрання тривало від 5-ї години вечора до 4-ї ранку.
19 жовтня 1918 року відбувся з’їзд «мужів довір’я», який, на правах народних зборів, затвердив склад УНРади. Своїм першим маніфестом вона проголосила право українців на створення Української держави на українських етнографічних землях Австро-Угорської імперії – Східній Галичині, Північній Буковині та Закарпатті. Передбачалося також, що національні меншини краю матимуть право на національно-культурну автономію.
Для підвищення ефективності роботи УНРади було створено три делеґації: виконавчу, фактично тимчасовий уряд, на чолі з Петрушевичем, яка перебувала у Відні, делеґацію для вирішення справ Галичини і Закарпаття, осідок якої знаходився у Львові, під головуванням Костя Левицького і буковинську на чолі з Омеляном Поповичем у Чернівцях.
У неділю, 20 жовтня на площі Святого Юра у Львові відбувся багатотисячний мітинґ, на якому депутат палати послів Державної ради Кость Левицький проголосив утворення української держави. Акт проголошення закінчився співанням «Вже воскресла Україна». Цього ж дня у газеті «Діло» було опубліковано акт проголошення Української держави на території «українських етнографічних земель Австро-Угорщини» (територія Галичини на схід від річки Сян, Лемківщини, північно-західної Буковини та «української полоси північно-східної Угорщини» – Закарпаття).
