Історія українців колишньої Юґославії наповнена смутком і терпінням. Долі, яка чекала їх у 1890-их роках, ніхто не міг передбачити. Перші поселенці ступили на запущені землі, зарослі дикими лісами. Хоч наш народ дуже працьовитий, але перші дні були важкими. До того тяжкі хвороби, як тиф, косили наших людей. Забрало довший час поки влада, нарешті, приділила людям кусок землі на цвинтар, де люди ховали своїх найдорожчих, і то без священника, бо його тоді ще не було.
Навіть в нестерпно важкім часі наші переселенці шукали якоїсь розради і часто цією розрадою була рідна пісня, наповнена тугою і розпачем.
Такі пісні виникали після або під час важкої праці по різних хуторах і селах. Народна творчість передавалася з покоління в покоління.
Але наперекір тяжкій долі, українці Боснії, Хорватії, Воєводини зуміли зберегти свою батьківську віру, свою національну свідомість та народну творчість. Засновано парафії, товариства, кредитівки.
У 1959 році у місті Сремська Митровиця (Сербія) народився Михайло Ляхович, в якого вже від студентських років проявилося велике зацікавлення до народної творчості. Михайло Ляхович зрозумів, що ця гілка української діяспори має багатющий фольклор, самобутню народну творчість, яку до того часу ніхто системно не збирав і не записував.
Спершу він записував пісні своєї мами, яка завжди співала при роботі, а пізніше подорожував по інших частинах Юґославії, де віднаходив українців, які пам’ятали народні пісні. Дуже часто він слухав ці пісні, і записував їх.
І так, 11 жовтня 2024 р., у місті Вуковарі, Хорватія, відбулась презентація книги «Пісні старого краю» – народні пісні українців Хорватії, Боснії і Герцеґовини та Сербії, яка представляє збірку народних пісень з текстами і нотами за редакцією Михайла Ляховича.
На жаль, не вдалося записати мелодії всіх пісень, але навіть і без мелодій ці пісні будуть цікаві для фольклористів, істориків культури.
Збірка «Пісні старого краю» примушує задуматися над питанням, як галичанам-переселенцям у Боснії і Хорватії, за несприятливих економічних, соціяльно-політичних умов, вдалося зберегти національну ідентичність та традиційну духовну культуру.
Коли українська громада в Юґославії вже устабілізовувала своє життя, прийшла Друга світова війна, а після війни почався процес асиміляції. Молодші українці почали роз’їжджатися, шукаючи кращої долі, і контакти з неукраїномовним оточенням зовсім не сприяли збереженню української творчості.
Ще одна війна у 1991 р. була жорстоким ударом для українців на Балканах. Тому автор переконаний, що ця збірка — останнє, що вдалося врятувати з традиційної культури українців Хорватії, Боснії-Герцеґовини і Сербії.
Бажанням автора цієї збірки є, щоби культурні товариства і охочі придбали цю книгу виконували ці пісні, чим зроблять значний внесок у збереження нашої спадщини.
Михайло Гуцман
