Юрій Щур
Про розгалужене націоналістичне підпілля на території Сумщини, північно-східної області України, добре відомо завдяки науковим працям історика Геннадія Іванущенка. Членами Середньої похідної групи ОУН-р було створено осередки як у обласному центрі, так і в окремих районах. Потужність діяльності місцевих бандерівців визнавали, як нацистські спецслужби, так і совєтські. Першого удару завдали якраз німці, які провели наприкінці 1942 року масові арешти. Серед інших, тобі був також заарештований обласний провідник Семен Сапун.
Під час ресовєтизації території України, совєтські органи державної безпеки, фактично, продовжили роботу своїх «колеґ» з Третього Рейху. Проти оунівців здійснювалися спецоперації, проводилися оперативно-розшукові заходи тощо. Зокрема, через створення фіктивного «проводу ОУН», чекістам вдалося на 5 березня 1944 року на території Сумської о бласті виявили чотири осередки ОУН, заарештували 18 учасників, а двох оголосити у розшук.
Побороти націоналістичний рух та збройний опір совєтській владі у перші повоєнні роки чекістам було досить важко. На території Сумської області діяло кілька боївок ОУН, зокрема братів Супрунів та братів Лузанів, які у березні 1948 року здійснювали напади на партійні та совєтські установи, розташовані в Конотопському і Кролевецькому районах Сумської області та Коропському районі Чернігівської області.
Боївка «Дулі» здійснювала напади на колгоспи та сільради на території Глухівського та Кролевецького районів. Невелика група УПА під керівництвом братів Семенцових діяла на Глухівщині, а згодом поширила діяльність на Путивльський та Шалигинський райони (1947-1948 роки). Найбільшого ж розголосу набула діяльність невеликої боївки УПА під командуванням Миколи Цуба, яка діяла протягом липня-грудня 1944 року на території Роменського та Недригайлівського районів.
Не було спокійним життя для співробітників совєтських органів державної безпеки на Сумщині й на початку 12950-х років.
Доповідаючи до МГБ СССР у липні 1952 року про стан аґентурно-оперативної роботи УМГБ Сумської області по боротьбі з націоналістичним підпіллям, київські чекісти відмічали той факт, що під час німецько-совєтської війни підпілля тут було широко розгалуженим й структурованим (обласний, окружні проводи, нижчі ланки). Також наголошувалося на активній праці «націоналістичного» товариства «Просвіта».
Аналізуючи ж перші роки боротьби з місцевим підпіллям ОУН, після повернення совєтської влади на територію області, акцентувалося, що заарештовані органами державної безпеки націоналісти розгорнутих свідчень на слідстві не надали. Відповідно, викрити повністю діяльність оунівських осередків на Сумщині органи МГБ можливості не мали. До цього додалося існування протягом тривалого часу у повоєнні роки на території області боївок ОУН, якими керували Кривенко й Назаренко, які також створили розгалужену підпільну мережу.
Чергового «головного болю» завдавали чекістам бійці УПА – уродженці Сумської області. Так, за документами, які були вилучені у загиблих підпільників та за свідченнями заарештованих членів ОУН, УМГБ Сумської області було взято на облік до 30-ти жителів реґіону, які у 1943-1945 роках перебували у відділах повстанської армії на Заході України.
Ще однією можливістю для проникнення підпільників на територію області стали процеси переселення із західноукраїнських земель. Так, у перші роки 1950-х на Сумщину таким чином, а також на навчання й роботу прибуло понад 700 осіб, й декого з них підозрювали у належності до оунівського підпілля.
В керівництві МГБ чітко усвідомлювали, що якість боротьби з ОУН напряму залежить від якості агентури. Відповідно до наказу МГБ СССР №0015, аґентурний апарат по лінії боротьби з націоналістичним підпіллям було «почищено» від непрацюючої аґентури й дезінформаторів. Станом на 1 липня 1952 року аґентурна мережа обласного Управління МГБ та міськрайонів, що використовувалася для боротьби з ОУН, складалася з 36 аґентів.
Крім того, відповідно до директиви МГБ УССР №24 від 12 травня 1952 року, співробітниками УМГБ Сумської області у західних областях було підібрано 5 кваліфікованих аґентів серед колишніх членів ОУН. Із них аґенти «Молодий», «Чесний» й «Галицька» на початку червня 1952 року прибули на проживання до Сумської області й використовувалися в оперативних розробках.
Станом на кінець липня 1952 року обласним управлінням та периферійними органами розроблялося 48 справ-формулярів та 4 справи попередньої оперативної перевірки. Серед них однією з найбільш важливих для МГБ була справа родинних зв’язків активної підпільниці ОУН медика Марії Москаленко («Марійки»), уродженки села Козацьке Конотопського району, яка знаходилася у підпіллі на території Львівської області до літа 1951 року. МГБ було відомо, що «Марійка» разом з іншими підпільниками двічі (1949 та ранньою весною 1951 року) виїжджала до Конотопського району для проведення націоналістичної діяльності. У червні 1952 року у розробку зв’язків «Марійки» був введений аґент «Молодий», який прибув із Львівської області.
Ранньою весною 1951 р. в село Козацьке прибули «Марійка» з Іваном Паночком («Байдою») та Іваном Назаровцем («Тихолісом»). Тут вони викопали криївку і перевезли друкарську машинку й інше приладдя для випуску підпільної літератури, а також необхідну зброю. Одна з родичок «Марійки», Наталія Антощенко, розповіла аґенту, що криївка знаходилася у неї на подвір’ї, де й переховувалися оунівці. Також розповіла про зв’язки жителів села Пилипа Новака, Степаніди Скачкової, Надії Лук’яненко й інших із членами ОУН та про те, що у них зберігаються залишки підпільної літератури.
Зауважимо також, що «Тихоліс», перебуваючи на Сумщині, вирішив здійснити поїздку до російського Волгограда, куди мав адресу одної вчительки, яка раніше працювала на Західній Україні. Він планував утворити і там підпільний осередок. Через виявлений «хвіст» від співробітників МГБ, був змушений перервати поїздку й приховано повертатися до села Козацького.
Втім, «Марійка» насправді виявилася аґентом МГБ (ще з 1940 року!), була викрита співробітниками Служби Безпеки ОУН й ліквідована. Про її викриття, із свідчень заарештованих оунівців, стало також відомо МГБ. Як і те, що підпілля ОУН після цієї історії відмовилося від використання родичів Москаленко для поширення діяльності в реґіоні. У зв’язку із цим, УМГБ Сумської області здійснювалися заходи з виявлення знайомих «Марійки» та документування їх практичної діяльності з метою проведення арештів.
У червні 1952 року сумським УМГБ був встановлений колишній учасник оунівського підпілля, боєць УПА Іван Рижий, уродженець міста Кролевець. На той час він під прибраним прізвищем «Мірошниченко» проживав у Локоті Брянської області. Під час німецької окупації він жив у Кролевці, служив у місцевій поліції, а 1943 року виїхав за межі області. З 1943 по 1945 року був у відділі «Горняка», діяв на території Рівненської області. У липні 1952 року ще не було вирішено питання щодо його подальшої долі. Чекісти вирішували що робити: заарештувати чи намагатися завербувати в якості аґента.
Серед заарештованих того часу згадувалися уродженці села Бистрик Кролевецького району Микола Кот та Микола Куліш, які під час німецької окупації служили у поліції. У 1943 році вони обидва виїхали до Рівненської області, де приєдналися до УПА. Кот був заарештований у рідному селі, а Куліш у Бродах, де жив за фіктивними документами на ім’я «Василя Довгих».
Для ознайомлення із роботою УМГБ Сумської області у квітні 1952 року до Києва викликався начальник відділу 2-Н майор Гринько з доповіддю про стан аґентурно-оперативної роботи. Йому було надано відповідні вказівки щодо усунення недоліків у роботі відділення. Крім того, у травні 1952 року МГБ УССР звернула увагу керівника Управління по Сумській області на погану організацію аґентурної роботи по боротьбі з українськими націоналістами й вимагало вжити заходів щодо усунення недоліків.
Боротьба ОУН тим часом тривала й далі. Начальник 4 Управління МВД УССР полковник Сараєв у довідці від 8 жовтня 1953 року про стан боротьби з ОУН наводив дані, що всього на території Сумської області на обліку по цій лінії перебуває 98 осіб. Заарештовано ж у 1953 році було двох. Серед актуальних розробок сумських чекістів згадувалася робота проти жителя Охтирки Івана Мешка, одна з сестер якого, Катерина Логуш – «Верещака» (дівоче прізвище – Мешко) була провідником підпілля ОУН на Півдні України (зокрема й у Криму), а інша – Віра Худенко – утримувачем конспіративної квартири Крайового Проводу ОУН Південноукраїнських земель під час німецької окупації.
Юрій Щур, кандидат
історичних наук,
керівник науково-
дослідницького проєкту
“Повернута спадщина”
