Юрій Щур
Діяльність підпілля Організації Українських Націоналістів на території Наддніпрянської України під час німецько-совєтської війни підсилила та закріпила в свідомості значної частини місцевих жителів розуміння необхідності боротьби за державну самостійність України. У другій половині 1940-х років ледь не в усіх областях виникали антисовєтські організації, члени яких часто за взірець собі брали бандерівців та упівців, які в той час продовжували збройну боротьбу із московською гідрою. Як правило, провідний кістяк таких організацій складала молодь, яка була носієм ідей зміни життя на краще. Харківщина тут також не виняток.
На початку 1948 року співробітники Управління МГБ Харківської області отримали дані, що студент Харківського театрального інституту 21-річний Леонід Безпалий серед студентів закладів вищої освіти проводить антисовєтську пропаґанду й поширює націоналістичну літературу. Матеріали на Безпалого були взяті в роботу, почалася ретельна розробка, під час якої було встановлено, що здійснюючи таку діяльність, він підтримує тісні зв’язки із студентом заочного відділення Харківського державного університету 31-річним Олександром Курінним.
Познайомилися вони ще у 1945 році, коли обидва навчалися у державному університеті й проживали у гуртожитку. Було у них дещо спільне – обидва мали репресованих членів родини. Так уродженець Зачепилівки Харківської області Курінний походив із заможної селянської родини, а два його старші брати були репресовані за націоналістичну діяльність. Безпалий походив з Розсохуватки Маловисківського району Кіровоградської області, його батька репресували як німецького поплічника.
Багато років по тому, Леонід Безпалий згадував про коріння своїх антисовєтських поглядів. Перш за все – про Голодомор 1932-1933 років та загалом політику совєтської влади зі знищення українського села і про те, як правда відкривалася лише з початком війни: «Війна стала для мене моментом отрезвіння. Німці першими почали говорити правду про голодомор, про репресії, про колективізацію. Не знаю більшої катастрофи для України, ніж колективізація. Це землетрус у 10 балів. Але й після нього залишаються люди й земля оживає. А тут знищено менталітет народу. Відлучивши від землі людей, які віками й тисячоліттями жили з неї».
Після знайомства хлопців почалося формування молодіжного антисовєтського гуртка. Не завадило цьому й переведення Олександра на заочне навчання та його переїзд у 1946 році до Ольгинки Сталінської (Донецької) області, де він влаштувався на роботу уповноваженим Промбанку. Спілкування між двома патріотами перейшло в епістолярну форму. Як пізніше відмітили МГБ-істи, хлопці у завуальованій формі вели листування, в якому висловлювалася потреба створення націоналістичної організації для боротьби з совєтською владою за створення й розбудову самостійної Української держави.
У січні 1948 року Курінний приїхав до Харкова для складання заліків. Цей привід також було використано для зустрічі з Безпалим в організаційних справах. Разом вони відвідували своїх знайомих серед студентів, з яким проводили бесіди про потребу організованої боротьби. Поступово оформлювалася нова підпільна організація – «Революційний аванґард українського народу» (РАУН).
Підпільники планували зв’язатися з оунівськими ланками на Західній Україні, щоби останні допомогли їм з друком, коштами, зброєю. Почасти це було виконано. Леонід Безпалий встановив контакти з Григорієм Хворостюком – оунівцем з Одеси, який був пов’язаний із підпіллям через свого брата Василя, що працював на Львівщині.
Було розроблено статут, програму, текст присяги для новаків організації, а також план дій на найближчий час. Зауважимо, що в плані підготовки діяльності хлопці мали досить амбітне бачення. Зокрема, Курінний говорив Безпалому: «Нам сьогодні потрібні гроші, люди й зброя. Гроші можна отримати двома шляхами: по-перше, ззовні, по-друге, внутрішнім порядком.
Наприклад, є районні банки, в яких є 10-15 мільйонів рублів, охорони в таких банках майже не буває. Можна вбити охорону й забрати гроші. Є збройні склади, можна організувати напад на ці склади, де зазвичай охорона слабка. Зупиняти, або пускати під укіс ешелони зі зброєю. Але для здійснення подібних нападів й самозахисту необхідно щоби наші люди були усюди в МГБ, МВД, усіх закладах й підприємствах, треба мати власну печатку. Це одне. Друге – вбивати верхівку, скажімо секретарів обкомів, райкомів, знищувати цінні підприємства».
Коли йшла мова про перспективи розвитку організації, Курінний говорив, що «кадри потрібні відбірні. Ми можемо розраховувати на не менш ніж 50 осіб, кожен з них організує сім чоловік й більше в геометричній проґресії. Треба тримати зв’язок з армією, з селом. Можна мати тисячі кандидатур для вербовки».
Та здійснити щось із запланованого підпільники не встигли, оскільки організація РАУН була швидко викрита органами МГБ, а Курінний та Безпалько заарештовані 15 січня 1948 року. Під час обшуку у них було вилучена націоналістична література, поема антирадянського змісту «Провісна Зоря», написана Курінним, блокнот із записами, які стосувалися програмних питань РАУН та схему організації й ряд інших документів.
Вже 23 березня 1948 року Міністр державної безпеки УССР Сергій Савченко підписав документ, адресований Центральному Комітету Компартії УССР та її очільнику Микиті Хрущову. Мова про спеціальне повідомлення «Про викриття антисовєтської української націоналістичної групи Революційний аванґард українського народу в Харкові». Про те, що совєтська влада доволі серйозно ставилася до подібної діяльності та антисовєтського спротиву, може свідчити вирок, винесений у справі РАУН. Курінний та Безпалий були засуджені до вищої міри покарання – 25 років ув’язнення (смертна кара тоді була тимчасово скасована) та 5 років ураження в правах. А одеський оунівець Григорій Хворостюк взагалі був вбитий під час слідства.
Леонід Безпалий «відсидів» 7 років 8 місяців і 21 день. Після смерті Сталіна, був звільнений за амністією. Про театральну кар’єру, із зрозумілих причин, довелося забути. Він заочно закінчив зооветеринарний технікум і все життя працював у селі: зоотехніком, заступником голови колгоспу, головою профкому у селі Крупському Кіровоградського району Кіровоградської області (2016-го року селу повернули історичну назву Карлівка, воно належить до Кропивницького району Кіровоградської області).
Захопившись в ув’язненні поезією, Безпалий проніс цю любов через усе життя. Його перу належать поетичні збірки «На відстані сльози», «Батьківський поріг», «Світоносна світлиця», «Казки степового краю», «Перевесло», «Іти й не падать…». 2007 року він став Лауреатом обласної літературної премії імені Євгена Маланюка за збірку поезій «Іти й не падать…».
Останні роки жив у Кропивницькому, де й помер 12 червня 2009 року.
Юрій Щур, кандидат
історичних наук, керівник
науково-дослідницького проєкту
“Повернута спадщина”
