Останніми тижнями увага світу знову прикута до Близького Сходу. Після місяців напруженого протистояння між Сполученими Штатами Америки та Іраном з’явилися повідомлення про можливе підписання мирної угоди, яка може не лише припинити бойові дії, але й вплинути на глобальну економіку та міжнародну політику. Для України ці події мають особливе значення, адже будь-які зміни в регіоні безпосередньо відбиваються на війні, яку наша держава веде проти російської агресії.
Сьогодні дипломати та політики говорять про обережний оптимізм. За інформацією, що з’являється в міжнародних медіа, між Вашингтоном і Тегераном уже відбулися попередні консультації, а основою для майбутньої домовленості може стати рамковий меморандум, погоджений сторонами в закритому форматі. Якщо переговори завершаться успішно, світ отримає шанс на зменшення напруги в одному з найнебезпечніших регіонів планети.
Щоб зрозуміти важливість нинішніх переговорів, варто пригадати розвиток подій. Конфлікт між США та Іраном поступово переріс у масштабне протистояння, яке зачепило не лише безпосередніх учасників, а й сусідні держави. У регіоні різко зросла військова активність, а загроза розширення війни викликала занепокоєння в усьому світі.
Одним із найважливіших наслідків конфлікту стало блокування Ормузької протоки — стратегічного морського шляху, через який проходить значна частина світового експорту нафти. Коли рух через протоку опинився під загрозою, світові ринки миттєво відреагували. Ціни на нафту стрімко зросли, що відчули як великі промислові держави, так і звичайні споживачі.
Для багатьох країн це означало дорожче пальне, підвищення транспортних витрат та новий виток інфляції. Але особливо вигідною така ситуація виявилася для Росії. Високі ціни на нафту дозволили Кремлю отримати додаткові мільярдні доходи від експорту енергоносіїв. Саме тому затягування конфлікту на Близькому Сході фактично працювало на користь російської економіки, яка перебуває під безпрецедентним санкційним тиском через війну проти України.
Не секрет, що кожен долар, зароблений Росією на продажу нафти, частково перетворюється на ракети, дрони та боєприпаси, які використовуються проти українських міст і сіл. Тому зниження цін на нафту та стабілізація світового енергетичного ринку відповідають інтересам України.
Сьогодні переговорний процес між США та Іраном пов’язують насамперед із питанням відкриття Ормузької протоки. Очікується, що після укладення угоди буде проведене розмінування морських шляхів, а рух торговельних суден поступово відновиться. Це дозволить повернутися до нормального експорту нафти з країн Перської затоки та знизити напругу на світових ринках.
Водночас сторони мають подолати чимало складних питань. Найголовніше з них — майбутнє іранської ядерної програми. Саме ця проблема протягом багатьох років залишається джерелом суперечок між Тегераном та західними державами.
Американська сторона наполягає на жорсткому контролі над іранськими ядерними розробками та вимагає гарантій, що Іран не використовуватиме свої наукові досягнення для створення ядерної зброї. У відповідь Тегеран прагне отримати послаблення санкцій і доступ до заморожених за кордоном фінансових активів.
За попередніми оцінками, йдеться про десятки мільярдів доларів, які можуть стати важливим ресурсом для відновлення іранської економіки. Крім того, обговорюється можливість створення масштабного інвестиційного фонду для розвитку інфраструктури країни. Проте реалізація таких планів напряму залежатиме від того, наскільки сторони довірятимуть одна одній і чи будуть виконувати взяті на себе зобов’язання.
Додаткові труднощі створює внутрішньополітична ситуація в самому Ірані. Після втрат серед керівництва країни залишається чимало запитань щодо розподілу влади та того, хто фактично ухвалює ключові рішення. Для міжнародних посередників це означає необхідність працювати в умовах невизначеності, коли навіть досягнуті домовленості можуть бути переглянуті.
Не менш важливим фактором є позиція Ізраїлю. Ізраїльське керівництво не приховує свого скептицизму щодо майбутньої угоди та наголошує, що залишає за собою право самостійно ухвалювати рішення, пов’язані з національною безпекою.
Частина ізраїльських політиків переконана, що будь-яке послаблення тиску на Іран може дозволити йому відновити військовий потенціал у майбутньому. Саме тому в регіоні зберігається ризик нових загострень навіть у випадку формального підписання мирної угоди.
Для України важливо, щоб конфлікт на Близькому Сході не переріс у чергову затяжну війну. Причина проста: кожен великий міжнародний конфлікт відволікає увагу та ресурси наших союзників.
Зокрема, під час активної фази бойових дій значна частина сучасних систем протиповітряної та протиракетної оборони спрямовується саме до регіону Близького Сходу. Це стосується і ракет до комплексів «Патріот», які сьогодні відіграють критично важливу роль у захисті українських міст від російських балістичних ударів.
У цьому питанні Сполучені Штати могли б надати Україні надзвичайно важливу підтримку, і країни «Великої сімки» загалом позитивно ставляться до такої перспективи. Йдеться насамперед про надання ліцензій на виробництво ракет-перехоплювачів для систем протиповітряної оборони Patriot. Сьогодні такі ракети виробляються у доволі обмеженій кількості — лише кілька сотень одиниць на рік, тоді як потреба в них постійно зростає. Україна має необхідний потенціал для власного виробництва цих боєприпасів, однак для цього потрібні відповідні ліцензії та технологічні дозволи. Київ уже тривалий час порушує це питання у переговорах із міжнародними партнерами. І хоча донедавна ця тема майже не просувалася, останнім часом дедалі частіше лунають заяви про можливість передачі Україні таких ліцензій у майбутньому. Це могло б стати важливим кроком до зміцнення української системи протиповітряної оборони та розвитку власного оборонно-промислового комплексу.
Коли світова увага концентрується на іншій війні, Україні стає складніше отримувати необхідну військову допомогу. Саме тому завершення конфлікту між США та Іраном може мати для нашої держави цілком практичні наслідки.
Водночас Україна продовжує завдавати відчутних ударів по економічних можливостях Росії. Останнім часом дедалі частіше надходять повідомлення про проблеми з пальним у різних регіонах Російської Федерації. Причиною цього стали системні удари по нафтопереробних підприємствах, складах пального та логістичних маршрутах.
Для країни, яка десятиліттями будувала свою економіку на експорті нафти та газу, дефіцит бензину виглядає доволі символічно. Проте наслідки такої ситуації цілком реальні. Зростають витрати на перевезення, дорожчають товари, посилюється інфляційний тиск. Крім того, виникають труднощі для аґрарного сектору та транспортної галузі.
Особливо важливим є те, що проблеми з пальним поступово впливають і на військову лоґістику. Хоча армія традиційно забезпечується в першу чергу, тривале порушення лоґістичних ланцюгів створює додаткові виклики навіть для військової машини Росії.
Паралельно Україна продовжує дипломатичну боротьбу. Президент Володимир Зеленський неодноразово заявляв про готовність до зустрічей та переговорів задля досягнення справедливого миру. Водночас російське керівництво демонструє небажання вести змістовний діалог, що дедалі очевидніше стає зрозумілим і для міжнародної спільноти.
Саме тому події на Близькому Сході сьогодні мають значення далеко за межами самого регіону. Вони впливають на ціни на нафту, міжнародну безпеку, розподіл військових ресурсів та політичні рішення провідних держав світу.
Чи вдасться Вашинґтону та Тегерану досягти остаточної домовленості, поки що сказати складно. Проте вже зараз зрозуміло: стабілізація ситуації на Близькому Сході могла б принести користь не лише країнам регіону, а й Україні. Менші доходи Росії від продажу нафти, більше уваги союзників до українських потреб та зменшення глобальної напруги — усе це фактори, які можуть наблизити день, коли мир запанує і на українській землі.
Михайло Гуцман
