Юрій Щур
15 жовтня 1943 року за підписом Народного комісару державної безпеки УССР Савченка з’явився документ під назвою «Про аґентурну роботу серед учнів сільськогосподарських шкіл, які існували під час німецької окупації». Цей документ було адресовано начальникам обласних управлінь НКГБ й він містив рекомендації до діяльності.
Перш за все, чекісти констатували той факт, що члени ОУН активну увагу у своїй діяльності приділяли саме молоді, яка в подальшому мала стати резервом для збройного підпілля та відділів УПА. В цьому контексті оунівці звертали увагу на мережу початкових та середніх сільськогосподарських шкіл (аґрономічних, зоотехнічних, землевпорядних тощо) й намагалися творити в них мережу націоналістичного підпілля. Серед викритих вже на той час націоналістичних осередків, автори документу згадували Харківську аґрономічну школу, Полтавську землевпорядну школу, Красногорівську аґрономічну школу в Донецькій області тощо.
Співробітники совєтських органів державної безпеки усвідомлювали, що члени цих молодіжних структур оунівського підпілля несуть пряму загрозу для комуністичної влади. Відповідно, надавалися чіткі вказівки щодо роботи НКГБ у цьому напрямку. Перш за все, необхідно було виявити усі сільськогосподарські школи на території кожної окремої області, а викладачів та студентів взяти на облік (де б вони не перебували у той час). До кожного, хто мав хоч найменші підозри у належності до ОУН, необхідно було направити перевірених аґентів, які спеціалізувалися на роботі серед інтеліґенції та молоді.
Викладачі сільськогосподарських шкіл мали усі перспективи потрапити до більш щільного кола аґентурної розробки. За вказівками керівництва НКГБ, люди з близького оточення викладачів мали бути ретельно вивчені й серед них необхідно було завербувати необхідну кількість аґентів та інформаторів. В подальшому вони мали працювати по лінії боротьби совєтських органів державної безпеки проти підпілля ОУН. Аґенти також мали з’явитися у навчальних закладах, де компактними групами навчалися колишні учні сільськогосподарських шкіл. Згодом це все мало перерости у більш серйозні трансреґіональні розробки членів націоналістичного підпілля, зокрема тих, які перебували на нелеґальному становищі.
У розсекречених документах з архівів КГБ нам вдалося знайти інформацію про існування подібних підпільних організацій на Півдні України. У м. Мелітополь Запорізької області під час німецької окупації було відкрито аґроземлемірне училище. Протягом грудня 1941 – травня 1943 років тут існувало два молодіжні гуртки: «Дони» й «Козаки». Перший об’єднував у собі російськомовну молодь, яка була прихильницею могутньої російської держави (червоної чи білої – без різниці). Цікаво, що після повернення совєтської влади жоден учасник «Донів» не був заарештований й засуджений, хоча їх діяльність не була просовєтською. Часто – навпаки, більш скерована на «колишню», некомуністичну росію.
Гурток «Козаки» об’єднував україномовну молодь, яка стояла на позиціях української самостійності. Створений він був з ініціативи студента училища Григорія Передерія («Кобзи»), який і очолив гурток та був ініціатором видання рукописного журналу «Український колос». Молодіжний гурток, організація за своєю суттю аполітична, став напівлеґальним прикриттям для діяльності Юнацтва ОУН у аґроземлемірному училищі. Деякі члени гуртка входили до мережі ОУН.
Куратором діяльності молодіжної організації від міського проводу ОУН-р, за дорученням одного з керівників оунівського підпілля на Мелітопольщині Михайла Вінтоніва, був Юрій Курило. Його батько, відомий краєзнавець й директор місцевого краєзнавчого музею Іларіон Курило-Кримчак входив до складу Мелітопольського окружного проводу ОУН. Юрій Курило, крім іншого, забезпечував гурток «Козаки» підпільною літературою та аґітаційними матеріалами. Після арештів керівництва мелітопольського націоналістичного підпілля, проведених ґестапо весною 1943 року, Юрій Курило був змушений відійти від справ, які могли навести ґестапівців на інших членів підпілля. Його замінив прибулий із Маріуполя Донецької області студент Борис Кучинський. Останній підтримував зв’язок із маріупольськими оунівцями, зокрема отримував аґітаційні матеріали для поширення. Необхідно зауважити, що Борис Кучинський був залучений до ОУН ще на початку 1942 року у Маріуполі кур’єром зі спеціальних доручень Крайового проводу ОУН-р Південноукраїнських земель Євгеном Стаховим («Борисом») .
Після повернення совєтської влади до Мелітополя, співробітники органів державної безпеки займалися ліквідацією місцевого підпілля ОУН в рамках реалізації великої аґентурної справи «Вороги», куди потрапили й молоді націоналісти. Таким чином, протягом лютого-березня 1945 року були заарештовані члени Юнацтва ОУН у селі Вознесенка Мелітопольського району Юрій Курило (20 років каторжних робіт з ураженням в правах на 5 років), Ніна Ліщина та Любов Тараненко (по 10 років виправно-трудових таборів з ураженням в правах на 5 років).
Паралельно з цим розшукувалися й інші члени гуртка «Козаки» із аґроземлемірного училища. 6 листопада 1945 року у Криму було заарештовано Миколу Передерія. За участь в українському гуртку та підозру у належності до підпілля ОУН 10 травня 1946 року його було засуджено на 10 років таборів та 5 років ураження в правах. На початку 1948 року був заарештований ще один колишній студент училища Григорій Твердохліб. Основне обвинувачення полягало у належності до гуртка української учнівської молоді «Козаки» та, ледь не головне, у співавторстві антисовєтського жартівливого вірша, що був опублікований у газеті «Мелітопольський край», яка виходила у місті під час німецької окупації.
Про створення членами ОУН у другій половині 1942 року в Херсонській сільськогосподарській школі молодіжного осередку на чолі з Ростиславом Шевченком органам державної безпеки вдалося дізнатися в процесі боротьби з націоналістичним рухом після повернення совєтської влади до Херсона. Школа розміщувалася у будинку колишнього священника у Сухарному селищі, потім – у приміщенні сільськогосподарського інституту, згодом – у школі №21. Освітній процес тривав до літа 1943 року.
Окрім власне інформації про школу та її слухачів й викладачів, як того передбачав документ НКГБ, чекісти цікавилися впливом членів ОУН на навчальний процес загалом. Підстави для цього були більш ніж вагомі, оскільки одним із вчителів був Юліан Войтович – «Ярослав Степовий», член Південної похідної групи ОУН. Більше того, директором школи був Іван Журба, антисовєтчик «зі стажем», який належав до херсонського підпілля ОУН.
Робота із розшуку учнів школи, а особливо тих, хто належав до оунівської молодіжки, тривала й через роки після завершення німецько-совєтської війни. Аґента «Дмитрієва» завербували 13 квітня 1950 року. Він був учасником молодіжної націоналістичної організації у Херсонській аґрошколі. Саме цю обставину використали чекісти, щоб «переконати» хлопця стати аґентом спецслужби. Також було завербовано до аґентурної мережі колишнього студента аґрошколи, який отримав прізвисько «Вазовський». Даних про його участь у оунівській молодіжці не було, але він все одно готувався чекістами до роботи з аґентурних розробок учасників націоналістичного підпілля та переселенців із західних українських земель.
Колишній учень школи й учасник організації Микола Ломакін з міста Олешки був завербований у 1952 році під аґентурним псевдонімом «Павленко». Під час співбесіди із оперативником він свідчив, що керівництво організацією здійснювало двоє учнів: Ростислав Шевченко та Юрій Вороненко. Останній був рідним братом дружини одного з керівників ОУН у Херсоні Федора Вдовиченка. Окрім зв’язків безпосередньо з членам ОУН міста Херсон, молоді націоналісти з аґрошколи через зв’язкових Павла Соболенка, Григорія Біду та Леоніда Ніколаєва також підтримували зв’язки з оунівцями Миколаєва та Одеси, зокрема отримували звідти різноманітну літературу. Враховуючи, що Ломакін проводив активну діяльність в молодіжній організації, його завданням як чекістського аґента, став розшук інших учнів школи, що належали до ОУН або ж знали про існування підпілля..
Юрій Щур, кандидат
історичних наук, керівник науково-дослідницького проєкту “Повернута спадщина”
