Іван Миколайчук — душа українського кіно

15 червня виповнюється річниця від дня народження Івана Миколайчука — видатного українського актора, режисера, сценариста та письменника, якого заслужено називають душею українського кіно. Його творчість стала символом національного кіномистецтва, а створені ним образи й сьогодні захоплюють глядачів своєю щирістю, глибиною та любов’ю до рідної землі.

Іван Миколайчук народився 15 червня 1941 року в селі Чортория на Буковині у багатодітній родині залізничника. Змалку був оточений народною культурою, піснею та традиціями, які згодом стали невід’ємною частиною його творчого світу. Майбутній митець здобув музичну освіту, чудово співав і володів багатьма музичними інструментами.

Любов до сцени проявилася ще в дитинстві. Свою першу театральну роль він виконав у дванадцятирічному віці, а вже під час навчання в Київському інституті театрального мистецтва отримав можливість зіграти дві визначні ролі — Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука у леґендарній стрічці Сергія Параджанова «Тіні забутих предків».

Саме «Тіні забутих предків» стали справжнім проривом не лише для молодого актора, а й для всього українського кінематографа. Вони здобувши 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них – 24 Гран-прі) у 21 країні, рахуючи Італію, Грецію, Арґентину. Гарвардський університет вніс стрічку до списку обов’язкових для перегляду студентам, які претендують на вищий ступінь у кінознавстві. Фільм здобув міжнародне визнання, десятки престижних нагород та увійшов до золотого фонду світового кіно. Гра Миколайчука вразила режисера Сергія Параджанова настільки, що той назвав актора народним генієм, порівнюючи його з Олександром Довженком. На жаль Радянському Союзі ж фільм на довгі роки ліг на поличку.

Упродовж творчого шляху Іван Миколайчук проявив себе не лише як талановитий актор, а й як сценарист, режисер і музичний оформлювач. Його ім’я пов’язане з такими відомими картинами, як «Білий птах з чорною ознакою», «Захар Беркут», «Пропала грамота», «Комісари» та «Вавилон ХХ». Особливе місце займає саме «Вавилон ХХ» — фільм, у якому митець найповніше розкрив свій талант режисера і творця самобутнього українського кінематографа.

Попри міжнародне визнання, творчий шлях Миколайчука був непростим. Радянська влада часто звинувачувала його в «надмірному націоналізмі», через що багато років він перебував під негласною забороною. Його виключали зі знімальних груп, перешкоджали реалізації нових проєктів, однак це не зламало митця. Навпаки, труднощі лише зміцнили його прагнення служити українській культурі.

Сучасники згадували Івана Миколайчука як надзвичайно щедру, доброзичливу й відкриту людину. Він мріяв накрити стіл від Чернівців до Чорториї і пригостити напоями та стравами всіх. Одного разу Миколайчук на останні гроші полетів до Чернівців, по дорозі купив столітрову бочку пива і привіз до Чорториї пригостити все село. Іншим разом він запросив до ресторану в Гідропарку на свій день народження усіх, хто зібрався послухати українські пісні, які співали гості свята.

Він умів об’єднувати людей навколо української пісні, мистецтва та народних традицій. Його талант визнавали далеко за межами України. Серед шанувальників українського актора були всесвітньо відомі особистості, зокрема Ніл Армстронґ і Жан-Поль Бельмондо.

На творчому рахунку митця — 34 ролі в кіно, дев’ять сценаріїв та дві режисерські роботи. Його внесок у розвиток української культури важко переоцінити. Після смерті у 1987 році Іван Миколайчук був удостоєний Державної премії України імені Тараса Шевченка.

Сьогодні його ім’я носять вулиці в багатьох містах України, а пам’ять про великого митця живе в серцях шанувальників. Іван Миколайчук залишив після себе не просто фільми — він залишив цілий духовний світ, у якому живуть українська душа, історія та незламна любов до свого народу.

Михайло Гуцман