13 лютого – 140 років з дня народження Наталії Полонської-Василенко, видатної дослідниці історії України, архівістки, першої жінки приват-доцента Університету святого Володимира у Києві.
Наталія Полонська-Василенко народилася 13 лютого 1884 року у Харкові. Походила зі збіднілої дворянської родини генерала та військового історика Дмитра Меньшова. Закінчила в Києві Вищі жіночі курси, пізніше – історико-філологічний факультет університету. З 1912 року вона була асистентом історії на Вищих жіночих курсах, згодом – приват-доцент Київського університету. Представниця історичної школи Митрофана Довнар-Запольського (учня Володимира Антоновича). Дружина академіка Миколи Василенка. Перша в підсовєтській Україні жінка-доктор історичних наук.
У міжвоєнний та воєнний період була професором Художнього інституту та Київського університету, співробітницею Української академії наук, була активною у багатьох наукових установах, в еміґрації – професор Українського вільного університету в Празі та Мюнхені, дійсний член Українського історичного товариства, Наукового товариства ім. Шевченка та Міжнародної академії наук у Парижі.
Наталія Полонська-Василенко написала понад 200 наукових праць з археології, історії України, Української Церви, спогади. Головною науковою працею свого життя вважала двотомну «Історію України». Перший том був виданий 1972-го року, а другий – вже після смерті дослідниці, у 1976 році.
Видатний історик, професор Гарвардського університету Олександр Оглоблин про Наталію Полонську-Василенко: «Рік за роком, архів за архівом, і на Україні, і в центральній імперії – москві, петербурзі, і в Криму, документ за документом, сотні, тисячі дорогоцінних документів – знаходить, визбирує, систематизує і вивчає талановита дослідниця, перед творчим зором якої поволі встає ґрандіозна картина становлення нової України …».
Перекладач з Мюнхену Роман Шупер, який протягом шести років перекладав двотомник «Історія України» на німецьку писав: «Це була так собі, перша спроба в німецькій мові термінологічно дуже чітко відмежувати історію України від історії росії чи Білорусі. Вразило, звичайно, те, що вона розпочала свою кар’єру ще в “підсовєтській” Україні, в Східній Україні, в Харкові і цю роботу 30-х років продовжила після війни вже тут, у Мюнхені. Я знав її як надзвичайно скромну людину. Дуже така виважена, спокійна жінка. Така все дуже елеґантно прибрана».
З 1951 року, разом із своїм третім чоловіком економістом Олександром Моргуном, дослідниця жила в Німеччині у будинку для літніх людей, що знаходився у містечку Дорнштадт біля Ульму (земля Баден-Вюртемберґ).
Померла 8 червня 1973 році у Дорнштадті, там і похована.
За матеріалами
Українського
інституту національної пам’яті
