25 травня – 315 років від дня зруйнування російськими військами Чортомлицької Січі, заснованої козаками влітку1652-го року
на правому березі Чортомлицького рукава Дніпра (біля села Капулівка на Дніпровщині) на острові Чортомлик (або Базавлук).
З початком Північної війни (1700-1721 років) російська влада залучала запорожців до бойових дій проти шведів. Після козацької ради, що відбулася в березні 1709 року, кілька тисяч запорожців на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком приєдналися до гетьмана Івана Мазепи та шведського короля Карла ХІІ. Після цього, за наказом російського царя Петра І була споряджена каральна експедиція під командуванням полковника Яковлєва, яку допомагав компанійський полковник Гнат Галаган, який добре знав навколишню місцевість.
Москалі нищили козацькі містечка й села, вирізали козацьку залогу в Переволочні. Захопити Січ сходу не вдалося, через що московські війська перейшли до облоги, яка тривала понад 10 днів.
25 травня 1709 року козаки на човнах відступили вниз по Дніпру. Галаган, апелюючи до «царського слова» пообіцяв тим, хто здасться в полон, зберегти життя. Через це важкопоранених козаків залишили на острові. Проте, москалі не дотримали обіцянки: стратили 156 полонених, зруйнували січову фортецю, спалили всі будівлі. Пізніше ворожі загони спустилися по Дніпру, знищуючи навіть тих козаків, які займалися промислами і у військових діях участі не брали.
Кошовий Степаненко у листі до гетьмана Івана Скоропадського так описував ці звірства: «…по Галагановій та московській присязі товариству нашому голови обдирали, шиї на плахах рубали, вішали й інші тиранські смерті завдавали, яких і в поганстві, за стародавніх мучителів, не водилося: мертвих із домовин багатьох, не тільки тих, хто з товариства, але й мертвих ченців відкопували, голови їм відтинали, шкіру здирали й вішали».
Ті запорожці, яким пощастило врятуватися, заснували Кам’янську Січ. У 1712-му році переселилися на землі Кримського ханства.
Автор перекладів сучасною українською мовою «Літопису Руського» та «Слова о полку Ігоревім»
31 травня – 105 років від дня народження Леоніда Махновця, українського історика та перекладача
Леонід Махновець народився 31 травня 1919 року в селі Озера на Київщині. Походив із простої селянської родини, яка була «розкуркулена» у 1929 році. Закінчив філологічний факультет Київського університету імені Т. Шевченка (1947). В Інституті української літератури ім. Т. Шевченка АН УССР закінчив аспірантуру та захистив кандидатську дисертацію на тему: «Іван Франко як дослідник ориґінальної української літератури XVI-XVIII ст.ст.». Працював науковим співробітником Державного музею Тараса Шевченка.
Безпідставно звільнений у 1973 році після підготовки наукової праці «Григорій Сковорода. Біографія». На основі архівних документів Леонід Махновець подав невідомі раніше факти до життя та творчості українського поета і філософа. Однак неґативні висловлювання про царицю Катерину ІІ спричинили звинувачення в «буржуазному націоналізмі» та інших гріхах.
Лише запрошення на викладацьку роботу до Гарвардського університету примусило владу трохи «пригальмувати». Відповідно, досліднику дозволили повернутися до роботи в інституті. У 1966 році захистив докторську дисертацію з філології. Протягом 10 років вчений працював в Інституті археології, де досліджував історію українських літератури і культури, зокрема – часів Київоруської держави.
Автор понад 400 наукових статей та ґрунтовних досліджень з давньої і сучасної української літератури. Співавтор багатотомного видання «Історія української літератури» (1967), укладач біографічного словника «Українські письменники» (1960), перекладач і коментатор «Слова о полку Ігоревім» (1970). За підготовку і випуск «Літопису Руського» (1990), над яким працював понад тридцять років і окрасою якого стали детальні покажчики (іменно-особовий, географічно-археологічно-етнографічний), генеалогічні таблиці та карти, удостоєний Державної премії УССР імені Т. Шевченка (1990).
За спогадами дружини, Галини Соколовської: «Як почалася перебудова – не міг працювати. Не проминав жодного мітинґу. 4 дні голодував зі студентами. Виголосив промову, яку закінчив Шевченковими словами: “Борітеся – поборете, вам Бог помагає!”. До сліз хвилювався під час проголошення Незалежності».
Помер Леонід Махновець 19 січня 1993 року. Перед тим протягом останніх років тяжко і невиліковно хворів.
Для підготовки текстів було використано матеріали Українського інституту національної пам’яті та відкритих інформаційних джерел.
