25 березня – 80 років тому у нацистському концтаборі помер священник, патріот та праведник о. Омелян Ковч
Омелян Ковч народився 20 серпня 1884 року в родині священника Григорія Ковча та Марії Яскевич-Волфельд у найбільшому гуцульському селі – Космачі Косівського району Івано-Франківської області. До школи ходив у рідному селі, а потім навчався у Львівській гімназії. Протягом 1905-1911 років навчався в Римській колеґії святих Сергія і Вакха.
У 1910-му одружився з донькою буковинського священника Марією-Анною Добрянською. Наступного року прийняв ієрейські свячення з рук єпископа Григорія Хомишина і розпочав душпастирську працю у Підволочиську, 1912 р. виїхав до Боснії, щоб служити серед українських греко-католиків в окрузі Прієдор.
Під час Першої світової війни отець Ковч повернувся в Галичину, на Рогатинщину, а в 1919 році став капеланом Української Галицької Армії. Після об’єднання УГА з армією УНР під час боїв він потрапив у совєтський полон, з якого йому вдалося втекти. Однак, повернувшись до Галичини, був арештований поляками та відправлений до концентраційного табору.
Після звільнення із польського концтабору протягом наступних 20 років Омелян Ковч жив і душпастирював у Перемишлянах (у 1922 році його було призначено парохом цього міста). Священник провадив чималу роботу на ниві само ідентифікації українців: залучив кошти на відбудову храму, за його ініціативою споруджені читальня «Просвіти» і кооператив у селі Коросні (тепер – Львівський район Львівської області). Подібна діяльність та загалом погляди о. Ковча не подобалися польській владі. У його будинку досить часто відбувалися обшуки (40 таких ревізій протягом 1925-1934 років), він зазнавав короткотривалих арештів, з нього стягували грошові штрафи.
Совєтське «визволення» 1939 року не змінило поглядів та позиції о. Ковча. Він відкрито закликав не піддавати на підбурення совєтів й не чинити терор проти польського населення. Як й сотні інших священників, не уникнув арешту НКВД. Від неминучої страти врятуватися допомогло бомбардування на початку німецько-совєтської війни.
Після того, як до Перемишлян увійшли нацисти, почалося масове винищення євреїв. У той час о. Омелян Ковч звернувся із закликом не співпрацювати з новою владою й не брати участі в антиєврейських акціях наперекір нацистським постановам. Хоча було відомо, що за допомогу євреям нацисти карали смертю.
Панотець мав особисту мужність укривати євреїв, а особливо – дітей. Для їх порятунку він надавав фальшиві свідоцтва про хрещення, що приспало пильність нацистів та поліцаїв. За різними даними, за такою допомогою до о. Ковча звернулося від 600 до 2,000 євреїв.
В атмосфері тотального нацистського терору так тривати довго не могло. 30 грудня 1942 року о. Ковча арештувало ґестапо. Допитували у тюрмі на Лонцького у Львові, вимагали визнання вини і відмови від подальшого хрещення євреїв, а також відмови від протестів засудження дій нацистської влади. Всі вимоги залишилися без відповіді.
Родина та знайомі священника робили все можливе, щоб звільнити його із в’язниці. До справи долучився особисто митрополит УГКЦ Андрей Шептицький. Однак, все це не мало результату. Зрештою, о. Ковча в серпні 1943 року перевезли до концтабору «Майданек» біля Любліна, де він отримав таборовий №2399.
Перебування у концентраційному таборі панотець вважав місіонерством. Тут він ніс зневіреним віру, надію, любов, ділився просфорою, сповідав, причащав, хрестив. Служив усім людям, незалежно від їхнього походження та конфесійної приналежності. Все це він робив після того, як відпрацював фізично разом із іншими в’язнями. За офіційними даними, в’язень №2399 помер 25 березня 1944 р. від серцевої недостатності. Тіло священика, як і тисяч інших, спалено в одному із страшних крематоріїв табору.
Широкий світ довідався про отця Омеляна Ковча, коли Папа Іван-Павло ІІ проголосив його Блаженним Священномучеником під час своєї подорожі в Україну у 2001 році. Дещо раніше, 9 вересня 1999 року, Єврейська Рада України присвоїла о. Ковчу звання «Праведник України», а 2009 року його визнано покровителем усіх священників УГКЦ.
