Юрій Щур
Діяльність підпілля ОУН на теренах Наддніпрянської України займала одне з центрових місць у спеціальних повідомленнях МГБ, які надсилалися до москви. Совєтські спецслужби цілком серйозно відносилися до проблеми боротьби з українським націоналізмом, тому все фіксували досить ретельно. Завдяки цьому, зокрема, сьогодні ми маємо можливість дізнатися різні аспекти діяльності борців за волю України.
В одному з таких донесень, на початку січня 1950 року на ім’я начальника 2-го головного управління МГБ ссср (контррозвідка) генерал-майора Є. Пітовранова було описано спецоперацію з пошуку та ліквідації типографії Кам’янець-Подільського окружного проводу ОУН (на території сучасної Хмельницької області).
Співробітники МГБ зауважили, що на території ряду районів Тернопільської (Скала-Подільського, Борщівського, Гусятинського) та Кам’янець-Подільської (Орининського, Чемировецького, Кам’янець-Подільського) областей тривалий час діяв Кам’янець-Подільський окружний провід ОУН чисельністю 16 осіб на чолі з Григорієм Левчуком («Гомоном», він же «Жбан»). Оунівці, які перебували у підпорядкуванні окружного проводу лише у 1949 році на території зазначених районів Тернопільської області здійснили 14 акцій, під час яких було знищено 13 совєтських активістів.
Поруч із цим, окружний провід мав у своєму користуванні підпільну типографію, зашифровану назвою «Наступ» (у документах також згадувалися інші назви: «ім. Ярослава Старуха», «ім. Симона Петлюри»). Тут продукувалася значна кількість накладів різноманітної літератури та листівок, які низовими ланками активно поширювалися серед населення ряду районів Тернопільської, Станіславської (Івано-Франківської), Кам’янець-Подільської (Хмельницької), Житомирської, Вінницької та Київської областей. Зокрема, у 1949 році було виготовлено 79 видів брошур й листівок у кількості більш ніж 12 тисяч екземплярів, з яких до 8 тисяч було поширено.
Для розшуку й ліквідації Кам’янець-Подільського окружного проводу ОУН в жовтні 1949 року, за вказівкою МГБ ссср, було створено міжобласну чекістсько-військову групу з досвідчених оперативних працівників УМГБ Кам’янець-Подільської та Тернопільської областей й солдатів військ МГБ. Станом на грудень того ж року групі вдалося ліквідувати 10-х членів проводу, серед них і «Гомона». Але типографія залишалася невиявленою й продовжувала свою діяльність.
Під час проведення подальших аґентурно-оперативних заходів, на початку грудня 1949 року групою совєтських аґентів-боївкарів був затриманий й допитаний житель Скали-Подільської Володимир Тарнавський, який був рідним братом одного з діючих членів окружного проводу «Романа». Не підозрюючи, що перед ним аґенти МГБ, затриманий розповів про свої зв’язки з «Романом», якому він неодноразово возив продукти в ліс біля села П’ятничани Орининського (Чемеровецького) району. Крім того, Тарнавський розповів, що в цьому селі є бункер в якому знаходиться типографія, про яку він знав від брата. Та конкретного місця, де знаходилася типографія, Тарнавський не знав.
Не зважаючи на те, що адреса місця знаходження типографії так і не була названа, під час допиту псевдо-оунівцями, Тарнавський надав значну кількість уточнюючих даних, які дозволяли організувати цілеспрямований пошук типографії. Зокрема, було встановлено, що бункер, в якому знаходиться типографія, утримує жінка. У неї була німецька вівчарка, яка випадково виявила віддушину від бункера, у зв’язку із чим собаку прийшлося вбити. Але на подвір’ї залишилося проживати цуценя. Крім того, Тарнавський повідомив, що одного разу на вимогу «Романа» організував пошиття жіночих чобіт зі шкіри для утримувача бункера. Детальний опис чобіт також було залучено до справи.
Перевіреній аґентурі МГБ та зовнішній розвідці було надано опис чобіт утримувача оунівського бункера із завданням вести її розшук на ринках, станціях й інших місцях скупчення людей. Паралельно з цим, аґентурі, яка обслуговувала село П’ятничани, було доручено з’ясувати, хто з місцевих жителів мав німецьку вівчарку, або в кого на подвір’ї є таке цуценя.
Під час розшуку, однією з груп оперативного стеження на ринку міста Скала-Подільська були зафіксовані чоботи, на які надійшло орієнтування, а їх власниця взята під нагляд й супроводжена до тих таки П’ятничан. Було встановлено, що цією жінкою є колгоспниця Глікерія Васильковська, 1923 року народження. Про неї було відомо, що після повернення совєтської влади пішла на службу до Червоної армії, а 1947 року повернулася додому. Її батько у 1934 році був заарештований та засуджений за контрабанду й додому більше не повертався. Мати незадовго до початку війни отримала 6 років за кримінальною статтею, а з ув’язнення була звільнена німцями.
Для розробки Васильковської серед її близького оточення був завербований агент «Вольський». Він же невдовзі й повідомив, що Васильковські мали вівчарку, яка нещодавно зникла, а залишилося піврічне цуценя.
Таким чином, співробітникам МГБ стало зрозуміло, що бункер з типографією знаходиться у будинку Васильковської. Виходячи із цього, було розроблено план операції з вилучення типографії та захоплення (або ліквідації) оунівців, які її обслуговували.
На світанку 26 грудня 1949 року чекістсько-військова група непомітно підійшла до будинку Васильковських й оточила його. Під час обшуку в кутку нежилої кімнати, під картоплею, було виявлено люк – вхід до типографії. Двоє членів ОУН, які перебували усередині, відмовилися здаватися й відкрили вогонь. В результаті перестрілки загинув керівник технічної ланки окружного проводу Володимир Гнибіда («Богдан»), а секретар-друкарка окружного проводу Михайлина Голіната ( з документами на ім’я Лесі Мисак, на псевдо «Тамара») була поранена й захоплена. Глікерія Васильковська та її мати Ксенія також були заарештовані.
У важкому стані Голінату було доправлено до Оринінської лікарні, де їй надали першу медичну допомогу. Усвідомлюючи безвихідність свого становища, Михайлина Голіната вночі розірвала операційну рану і, стікаючи кров’ю, померла. Підпільниці було лише 22 роки.
В криївці-типографії було вилучено: 2 ручних кулемети, автомат, 3 пістолети, 5 ґранат, набої, 2 друкарські машинки, типографське обладнання (друкарський станок, 5 кг шрифту, 39 кліше для листівок, декілька кілограмів чистого паперу, фарба), радіоприймач, фото прилади, близько 10 тисяч екземплярів листівок й велика кількість внутрішнього листування підпілля. Зокрема: лист крайового проводу «Поділля» з подякою учасникам технічної ланки Кам’янець-Подільського окружного проводу за активну роботу з виготовлення націоналістичної літератури й листівок; записи відомостей про керівних партійних та совєтських працівників тодішньої Ворошиловградської (Луганської) області, про кількість в цій області шахтних партійних організацій, партійних груп й комуністів в них, виробничі потужності окремих шахт й заводів тощо.
Як з’ясували совєтські спецслужби, друкарня Кам’янець-Подільського окружного проводу діяла з 1946 року та використовувала різні кліше. Наприклад, у 1946-му – 16 кліше, 1947-му – 13, 1948-му – 23 і в 1949-му – 32 кліше. У 1950 році планувалося запровадити у використання ще п’яти нових кліше. У першому кварталі 1949 року було надруковано не менше 79 видів націоналістичної літератури та листівок накладом 5,998 примірників, у другому – 40 видів, накладом 3,024 примірники, третьому – 27 накладом 2,271 примірників. За цей час було виготовлено близько 63 оунівських брошур, загальним накладом 700 примірників.
Такі виробничі потужності та наявність у підпільників інформації з найсхіднішої області України досить сильно занепокоїла співробітників МГБ. Значні сили було направлено на пошук джерела інформації з Луганщини. Також УМГБ Кам’янець-Подільської та Тернопільської областей продовжувалися активні аґентурно-оперативні заходи з пошуку вцілілих членів окружного проводу, їх середовища. Про важливість цього напрямку може свідчити той факт, що для надання практичної допомоги на місце була відправлена група керівних співробітників МГБ УССР. І, очевидно, що роботи у них вистачало: оунівське підпілля на території краю активно діяло й у першій половині 1950-х років. Підпільні друкарні й далі облаштовувалися в інших населених пунктах округи, забезпечуючи підпілля важливими аґітаційними та ідеологічними матеріалами.
Юрій Щур, кандидат
історичних наук,
керівник науково-
дослідницького проєкту
“Повернута спадщина”
