(Продовження)
Попри те, що після закінчення німецько-совєтської війни спецслужби ссср потужно й систематично взялися за ліквідацію українського націоналістичного підпілля, зокрема на Наддніпрянщині, осередки ОУН та збройні боївки тут діяли до середини 1950-х років. Особливо це стосувалося території Правобережжя, яке межувало із колискою УПА – Волинню. Рейдуючі групи повстанської армії реґулярно навідувалися на ці терени, розширюючи базу та географію визвольного руху, несучи правдиву інформацію про боротьбу за незалежність України. Разом із тим, подібні рейди мали на меті й забезпечення підпілля провізією.
У боротьбі проти націоналістичного руху совєтські органи державної безпеки активно використовували практику здійснення аґентурно-оперативних заходів. Про заведення, перебіг та реалізацію аґентурних справ чекісти постійно доповідали з областей на Київ, де матеріал узагальнювався та передавався далі, до москви. Не в останню чергу, завдяки цим документам сьогодні ми можемо не лише дізнатися про боротьбу українців за незалежність, але й простежити як НКГБ-МГБ-КГБ намагалися знищити осередки ОУН та ліквідувати відділи УПА.
З весни 1945 року на території сучасної Хмельницької області тривала розробка аґентурної справа «Саламандра». У грудні того ж року, в процесі реалізації справи, з повинною з підпілля вийшов активний учасник ОУН, який потім був завербований в якості аґента під псевдо «Чорний». Цей аґент надав дані про підпілля Орининського району (як адміністративна одиниця ліквідований у 1959 році), зокрема й про боївку Служби Безпеки ОУН та зв’язки із оунівським підпіллям на території Тернопільської області. Крім того, аґент назвав більше 20-ти відомих йому підпільників та повстанців.
Як наслідок, у січні-лютому 1946 року по справі було заарештовано 9 підпільників. Серед них був колишній боєць УПА Білик, який у квітні 1945-го брав участь у акції повстанського відділу на с. Чорнокозинці Орининського району. Тоді було реквізовано продукти, роззброєно групу «стрибків» (бійців винищувального батальйону), а також захоплені документи правління колгоспу тощо. На момент свого арешту, Білик займав посаду станичного ОУН та керівника боївки СБ в Орининському районі.
Ще один заарештований підпільник, Хапицький, працював головою колгоспу й систематично надавав продукти харчування для відділів УПА, а також постачав зброю та боєприпаси. Також брав участь у акції в селі Чорнокозинці, зокрема віддав повстанцям 10 колгоспних коней, 10 центнерів зерна, кілька свиноматок, документи колгоспу та допоміг роззброїти місцевих «стрибків».
Голова сільської ради Луцик також належав до підпілля ОУН, за що й був заарештований. Його обвинувачували у тому, що використовуючи своє службове становище, він повідомляв членам ОУН про заходи совєтської влади, дезорганізовував роботу винищувального батальйону тощо.
Ще одна аґентурна справа, під назвою «Опричники», була заведена на групу членів ОУН та бійців УПА в селі Авратин Базалійського району (тепер – у Волочиській міській територіальній громаді). У розробці перебувало 15 осіб, зокрема Ілля Стриганюк, 1896 року народження, уродженець і житель села Пальчинці Базалійського (теперішнього Підволочиського) району Тернопільської області. Працював на власному господарстві. Крім нього, чекістів цікавили уродженці та жителі Авратина Улян Коцюр, 1889 року народження та Наталія Бугай, 1891 року народження, обоє – колгоспники.
За даними МГБ, Стриганюк «ще за Польщі» здійснював переходи совєтського кордону із завданнями розвідувального характеру. У 1940 році займався формуванням у Тернопільській області повстанських загонів. У цей же час він залучив до ОУН Коцюру та Бугай. Під час німецької окупації Стриганюк організовував поліцію у Базалійському районі.
На момент заведення аґентурної справи, Ілля Стриганюк займався збором розвідувальних даних для відділів УПА, що діяли в Тернопільській області, зокрема про «стрибків», різноманітні заходи совєтської влади. Одночасно проводив роботу із залучення нових кадрів для підпілля.
Улян Коцюр та Наталія Бугай у міжвоєнний період неодноразово переходили совєтсько-польський кордон, а на момент заведення аґентурної справи збирали розвідувальну інформацію та продукти харчування для повстанців.
Аґентурна справа обласного УМГБ під назвою «Дністер» була скерована на виявлення керівного складу Кам’янець-Подільського окружного проводу ОУН. В рамках її успішної для чекістів реалізації, також вдалося викрити більше 15-ти конспіративних квартир та ліквідовано Дунаєвецький надрайонний провід на чолі з Іваном Глевічем («Тернавою»).
У грудні 1946 року в селі Мирутин теперішнього Славутського району Хмельницької області керівником рейдуючої групи «Максимом» (він же «Матрос»), ймовірно мали на увазі Миколу Климука, провідника Корецького надрайонного проводу, було створено сільський осередок ОУН чисельністю до 10 осіб на чолі із місцевими жителями Олександром Міщуком та Михайлом Василюком. Основне завдання осередку полягало у допомозі боївці «Максима» зброєю, боєприпасами та провізією. Крім того, підпільники збирали розвіддані та брали участь у збройних акціях боївки.
Дещо пізніше Міщук та Василюк встановили зв’язок з боївкою «Труби» (ймовірно, це був Павло Усачук, референт Служби безпеки Гощанського районного проводу), наслідком чого стала організація місцевої боївки з 12 осіб в Мирутині.
Після цих подій, на навколишній території почастішали випадки антисовєтських акцій. Зокрема, 13 грудня 1946 року в селі Ганнопіль було пограбовано крамницю сільпо під час якого вбитий сторож Тернавський. У новорічну ніч в Мирутині було здійснено підпал колгоспного корівника. Наступна акція відбулася 20 лютого 1947 року, коли близько 20 підпільників на підводах здійснили напад на державний млин у Ганнополі, реквізувавши 5 тонн зерна. Після цього боївка виїхала в сторону Рівненської області.
10 березня боївка з 10 підпільників здійснила напад на колгосп села Досин, під час якого реквізували 5 центнерів зерна та 3 коней. Чергова реквізиція відбулася через 4 дні в селі Попора, де боївка чисельністю до 20 осіб на 10 підводах забрала 6 тонн зерна, після чого відійшла в напрямку Рівненської області.
Така активність оунівського підпілля не могла залишитися непомітною і не турбувати совєтські органи державної безпеки. На територію, де оперували боївки, була відправлена оперативна група УМГБ. Паралельно із цим, районне управління МГБ завело аґентурну справу «Підпалювачі» (в ориґіналі, російською – «Поджигатели») на мирутинський осередок.
Після нападу на колгосп у селі Досин, боївку «Труби» переслідувала оперативна група УМГБ. До збройного зіткнення дійшло в селі Майків Гощанського району Рівненської області. Під час перестрілки загинув один підпільник та ще один потрапив у полон. Здобиччю совєтських оперативників стали реквізовані боївкою зерно й худоба, а також 1 автомат, 3 ґвинтівки й велика кількість антисовєтських листівок.
Після допиту взятого в полон підпільника Віталія Панасюка, оперативною МГБ групою було заарештовано ще ряд учасників нападу на село Досин: Федора Ткачука, Михайла Самойлюка, Григорія Ткачука, Андрія Шамрая, Миколу Алєксєєва та 4-х симпатиків підпілля. Та найбільше працівників МГБ цікавив провідник «Труба» та його заступник «Дем’ян», для пошуку яких проводилися аґентурно-оперативні заходи.
В рамках реалізації аґгентурної справи «Підпалювачі» слідчими районного управління МГБ та оперативною групою у квітні 1947 року було заарештовано організаторів й керівників мирутинського осередку Петра Міщука («Лозу»), Павла Левчука («Гришу») та Архипа Міщука («Яблоню»).
Та на цьому крапку в історії осередку ОУН та боївки с. Мирутин поставлено не було. Тривало слідство, розшукували оунівців. А самі співробітники МГБ вважали однією з першочергових задач ліквідацію націоналістичного руху на території не лише Славутського району, але й усієї області.
(Закінчення у наступному числі)
Юрій Щур, кандидат
історичних наук,
керівник науково-
дослідницького проєкту
“Повернута спадщина”
