Даниїл Козачок
На Росії знову щось пішло не за планом. Знову, бо йдеться про імперію, яка живе за календарем столітньої давнини, але щоразу дивується, коли отримує по зубах. Цього разу – від Азербайджану.
У ніч на 27 червня в Єкатеринбурзі фсб провела силову операцію проти так званої азербайджанської «ОПГ». Офіційно – розслідування справи тривало ще з 2001 року, з часів, коли путін тільки сідав у своє крісло. За неофіційними відомостями – показова розправа, аби нагадати азербайджанській громаді в Росії, «хто тут хазяїн». У результаті двоє азербайджанців загинули, ще один, з родини Сафарових, помер пізніше. Усього було затримано тринадцять осіб. За старою доброю чекістською традицією – з тортурами, насиллям, зневагою до людського життя.
Це був момент, коли азербайджанці згадали: Росія – не брат, Росія – кат і тюремник. Росія – це завжди про смерть, приниження, шантаж і примус. І поки пропагандисти кремля розповідали казки про «боротьбу з організованою злочинністю», в Баку один за одним зривались концерти: Баста, Агутін, інші виконавці імперської сцени. Російські спектаклі – під ніж. Державна реакція була швидкою: в МЗС Азербайджану викликали тимчасового повіреного в справах Росії і висловили різкий протест. Це вже не культурне охолодження – це дипломатичне попередження.
Одночасно журналіст Афган Мухтарли заявив у прямому ефірі: посольство Росії в Баку варто спалити. І хоча офіційна влада такі заклики, зрозуміло, не підтримає, але градус настроїв у суспільстві очевидний. Гнів справжній. Обурення справедливе. Росія знову повірила у власний міф про могутність, але отримала ляпас від реальності.
Взагалі, ця проблема не з’явилася на порожньому місці. Азербайджан давно тримає дистанцію від російської культурної експансії. Ще у 2019 році уряд країни зробив гучну заяву: азербайджанці не мають називати своїх дітей російськими іменами. Тоді в термінологічній комісії при Кабміні прямо сказали: «Петро, Павло чи Тетяна – не для нас». Це не була просто мова про імена. Це була заява про ідентичність. Про свободу від колоніального спадку. Про захист мови, а значить і нації.
Те, що сталося зараз – логічне продовження цієї лінії. І важливо осмислити це не лише як двосторонній дипломатичний конфлікт, а як прояв чогось більшого. Це тріщина в імперській брехні про «братні народи», які буцімто завжди з Росією. Це ще одна цеглина, яку виймають з фундаменту кремлівської моделі світу – світу, де всі повинні боятись, мовчати, терпіти і коритися.
Росія роками прикривалася боротьбою з «бандитами», щоб маскувати власне колоніальне свавілля. Але коли люди вмирають у тебе вдома від рук силовиків іншої держави – це вже не «боротьба зі злочинністю», це агресія. Це імперська каральна машина в дії.
І тут важливо, щоби ми, українці, помічали кожен такий епізод. Бо Антиімперський Блок Народів не вибудується сам по собі. Його цементує солідарність. Іноді тиха, іноді гучна, як скасування всіх російських концертів у столиці. Іноді – просто палаюча і щира лють, як у словах Мухтарли. І кожен прояв спротиву імперії має бути підтриманий.
Бо якщо сьогодні вони прийшли до Сафарових, завтра вони прийдуть до інших. До киргизів, до вірмен, до казахів, до нас. Власне, вже приходили. А отже, не забуваймо головного: імперія – не змінюється. Вона тільки відступає, коли боїться. І саме тому треба тримати її в страху, до останнього її дня.
