3 жовтня – 70 років з дня смерті Юліана Вассияна, українського публіциста, філософа,
ідеолога українського націоналізму, члена Проводу Українських Націоналістів.
«Його обличчя зраджувало східній тип. Смаглість його збільшував гарний заріст і гарні очі. Росту вище середнього й середньої комплекти, рухів ні надто повільних, ні надто скорих. Вдачею врівноважений, рідко вибухав, але й у гніві був опанований. Там, де інший вибухнув би, він часто зневажливо махав рукою. Але зачеплений “до живого” він умів дати гостру відсіч.
Критичний розум, критичний аж до меж скептичності. Людина високої культури й характеру, що про нього кажуть “кришталево чистий”. Нездатний до брехні, фальшу і підступу, разом із тим ставився обережно до людей, щоб самому не впасти жертвою брехні, фальшу і підступу інших.
Його скептичне відношення до оточення диктував йому життєвий досвід. Ця людина не тільки багато пережила, але й передумала пережите. Тонкий спостерігач і глибокий аналітик, він у всьому докопувався дна.
Дуже начитаний, він спеціалізувався у точній філософії. Людина, що живе думками, він не тільки залюбки годинами дискутував, викладаючи свої думки, але й годинами міг думати, творчо думати, щоб у результаті записати в нотатнику одне чи два речення».
(Володимир Мартинець про Юліана Вассияна)
Юліан Вассиян народився 12 січня 1894 року в галицькому селі Колоденце, що неподалік Жовкви на Львівщині у родині сільських вчителів.
Початкову освіту здобув у народній школі, управителем якої був його батько. У 1905 році переїхав до Львова, де вступив до гімназії, після закінчення якої у 1913 році записався на студії філософського факультету Львівського університету.
Будучи студентом, включився до національно-визвольного руху. Був тим, хто домагався викладання університетських дисциплін українською мовою. Його бунтарський характер і революційна діяльність не залишилися непоміченими для окупаційної австрійської владита польських шовіністів.
Від 1914-го року Юліан Вассиян перебував на вістрі збройної боротьби за українську справу. Добровольцем вступає спочатку до УСС, а згодом – до реґулярних частин Української Галицької Армії. Він пройшов драматичний, сповнений смертельної небезпеки і важких поневірянь шлях українського вояка, який із зброєю в руках захищав честь нації і молоду українську державність.
У 1920 році Юліан Вассиян повернувся до дому. Однак, Галичина на той час уже перебувала під польською владою. Нові «правителі» західних українських земель усіляко намагалися не допустити будь-яких рецидивів українського спротиву. Відповідно, не викликає подив, що колишній вояк УГА попав у немилість і був заарештований.
Після двох років перебування у польській в’язниці Юліан Вассиян виходить на волю. У 1922 році вступає до таємного українського університету у Львові, де студіює філософію. Долучається до студентського руху, вступає до Української Крайової Студентської Ради де займає посаду референта з університетських справ.
Поступово студентське громадське життя радикалізується. Постала проблема поширення популярних на Великій Україні комуністичних ідей, відповідно серед націоналістичної молоді визріла потреба їм протидіяти. Так на Західноукраїнських землях постає ще одна молодіжна організація – Група Української Державницької Молоді, провідним членом якої стає Юліан Вассиян.
Після того, як у 1924 році таємний Львівський університет було ліквідовано. Юліан Вассиян для продовження навчання був мушений виїхати до Праги. Тут він навчався філософії у Карловому і німецькому університетах та слов’янської мови в Українському Педагогічному Інституті. Захистив дисертацію на тему «Поєднання розуміння філософії в її відношенні до наук про основи поетики і метафізики» й здобув наукове звання доктора.
У чеській столиці Юліан Вассиян очолював націоналістичну організацію «Група Української Національної Молоді» й долучився до видання її друкованого органу журналу «Національна Думка». Саме у цьому часописі з’являється його перша ґрунтовна праця «Рефлексії».
У 1927 році у Берліні відбувалася перша Конференція Українських Націоналістів, учасники якої поставили собі за мету консолідувати українські сили на еміґрації і Україні для продовження боротьби за її національне і соціальне визволення. Було ухвалено рішення створити Провід Українських Націоналістів (ПУН), який мав координувати діяльність націоналістичних організації та заснував офіційне видання ПУН журнал «Розбудова Нації”»
Саме в цьому офіціозі ПУН з’явилася одна із найвідоміших статей Юліана Вассияна «До головних засад націоналізму», де обґрунтовано необхідність нової світоглядно-ідеологічної концепції для продовження національно-визвольної боротьби.
У квітні 1928 року в Празі за участю Юліана Вассияна відбулася ІІ-га Конференція Українських Націоналістів, на якій було ухвалено рішення про проведення Конґресу українських націоналістів (відбувся з 28 січня по 3 лютого 1929 року у Відні).
На конґресі Юліан Вассиян очолював ідеологічну комісію та виголосив тепер уже хрестоматійну доповідь «Ідеологічні основи українського націоналізму», яка лягла в основу ідеологічної резолюції утвореної під час конґресу Організації Українських Націоналістів (ОУН).
Делеґати конґресу обрали Юліана Вассияна до Проводу ОУН і вже у статусі провідного члена ОУН він повертається до Галичини. У Перемишлі він став головним редактором тижневика «Український голос». Проте, у 1931 році польська влада заарештувала Юліана Вассияна за участь у Конґресі українських націоналістів та приналежність до ОУН.
Ув’язнення Юліан Вассиян відбував у сумновідомій львівській тюрмі «Бриґідки» та у Дрогобичі й Сєдльцях. Звільнився лише у 1935 році, але вже у 1939 був знову заарештований та ув’язнений у польській в’язниці «Береза Картузька», куди запроваджували українців, причетних до національного руху.
Після розколу ОУН у 1940 році Юліан Вассиян перебував в організації, яку очолював Андрій Мельник. Уникав фракційних суперечок і, де міг, намагався залагоджувати стосунки з ОУН-революційною під керівництвом Степана Бандери.
З початком Другої світової війни у 1939 році Юліан Вассиян виходить із в’язниці та повертається до Бродів. Для того, аби він уникну арешту совєтських спецслужб, ПУН приймає рішення переправити Юліана Вассияна до Кракова й забезпечити йому більш-менш нормальні умови для роботи. Однак, вже з початком німецько-совєтської війни він повертається до Бродів, де влаштовується на роботу перекладачем з німецької мови при Українському Комітеті та нелеґально працює як член ПУН.
У січні 1944 року ґестапо заарештувало Юліана Вассияна. Почалися нові поневіряння, тепер уже в німецьких тюрмах і таборах. Спочатку він відсидів у тюрмі в Сяноці, а потім був переведений до концентраційного табору в місті Брец, що неподалік Берліна. Під кінець 1944 року Ю. Вассиян разом із іншими в’язнями-українцями був звільнений, оскільки у зв’язку з наступом більшовиків німці не вважали за доцільне утримувати в таборі провідних українських діячів.
В’язниці і табори сильно підірвали здоров’я Юліану Вассияну й він буву змушений виїхати на лікування до Австрії, де на той час перебували його родичі. Однак, коли весною 1945 року до Австрії вступила Червона армія Юліан Вассиян, щоб уникнути чергового арешту, переїхав до Баварії, а відтак опинився у таборі для втікачів в Авґсбурзі, а згодом – Діллінґені.
У січні 1950 року Юліан Вассиян покидає Європу та оселяється у США, спочатку у Міннесоті, а потім – Чікаґо. Доживав віку у складних матеріальних умовах. Щоб заробити на кусень хліба, мив посуд у ресторанах, працював прибиральником. При цьому писав наукові праці та публікував їх в еміґраційних українських виданнях.
У 1953 році на 59 році життя від серцевого удару Юліан Вассиян помер. Похований на цвинтарі парафії церкви Святого Миколая у Чікаґо.
