Юрій Щур
Більшовицька політика українізації – вимушена поступка національному руху, що набув великої потужності на тлі Української революції 1917-1921 років, – торкнулася усіх реґіонів України, за виключенням Кримського півострова. Адже Кримська область увійшла до складу республіки вже після того, як українізації геть «закрутили гайки», а її активних провідників піддали репресіям. Інформація про те, як полювали на одного з колишніх «українізаторів» на півострові, та як він сам переймався небажанням Києва українізувати Крим, збереглася в архівах совєтських спецслужб.
Отже, у квітні 1957 року аґент УКГБ Кіровоградської області «Майскій» звітував своєму куратору про поїздку до Києва. Серед іншого, згадав про зустріч із літературним критиком Григорієм Овчаровим, який колись був ученим секретарем при націонал-комуністі, провіднику більшовицької політики українізації Миколі Скрипнику. «Майскій» і сам раніше належав до діячів українізації, працював у Народному комісаріаті освіти у Харкові, відповідно мав багато знайомих серед колишніх українських комуністів. Тож, у розмові з Овчаровим, згадали про ще одного «колишнього» – артиста з Ялти Василя Короткого. Той був раніше засуджений за націоналізм і, як розповів Овчаров аґентові, нині намагався повернути собі чесне ім’я. Зокрема, улітку 1956 року завітав до Овчарова, коли приїздив до Києва добиватися реабілітації. «Приїжджав до Києва добиватися реабілітації себе, поїхав розчарований, що нелегко її добитися, але з бажанням та наполегливістю добивався, щоби мати можливість впливати відповідно на політичне життя в умовах України», – переповідав аґент «Майскій» куратору.
На той час Василь Короткий уже був «на олівці» у КГБ: розроблявся за справою-формуляром за місцем мешкання, в Ялті. Після ознайомлення з аґентурним донесенням «Майского», чекісти дали аґенту завдання написати ялтинському артистові листа. У ньому мало йтися про погане самопочуття і спроби отримати путівку для поїздки під час літніх канікул на курорт до Ялти, де вони могли б зустрітися й «поговорити по душах». Вочевидь, у КГБ сподівалися, що ці розмови Короткого з аґентом нададуть можливість задокументувати «антисовєтські прояви» артиста. Відповідно, з’являться підстави для арешту.
Співробітники кіровоградського КГБ, на який працював «Майскій», підготували довідку на «затятого антисовєтчика» Василя Короткого для 1-го відділу 4 Управління КГБ УССР. Повідомлялося, що у минулому він працював секретарем Катеринославського (Дніпропетровського) губернського комітету Української комуністичної партії, у 1924 році був засуджений на три роки висилки у віддалені райони ссср за поширення антисовєтської літератури. Уже у 1932 році був засуджений вдруге, цього разу до 10 років таборів за «націоналістичну діяльність, поширення антисовєтських листів, адресованих XVII партійній конференції та ХІІ Всеукраїнському з’їзду Совєтів». Після звільнення з таборів, деякий час проживав у Чернівецькій області, а потім виїхав до Криму.
Тим часом аґент «Майскій» отримав відповідь від Короткого на свій лист, про яку доповів у черговому донесенні 21 квітня 1957 року. Природно, усе викладене Василем Коротким, а той дуже переймався можливістю очиститися в очах партії, було «відфільтроване» через призму совєтсько-чекістського розуміння подій. Зокрема, обурення колишнього комуніста тим, що прокуратура відмовилася переглядати його справи і таким чином повернути йому чесне ім’я, розцінювалося у донесенні як особиста образа і не більше. Хоча деякі рядки з листа не могли не зачепити «тонку душу» співробітників КГБ. «Ганебна спадщина бюрократизму, дворушництва, хамелеонства культу особи і утвердженого ним стилю роботи апарату зверху до низу, втрата морального обличчя ленінського типу комуніста й “прочіє прєлєсти” тяжким гальмом є у нашій дійсності», – писав Короткий.
Не менше, ніж ідеологічними питаннями, переймався колишній комуніст і питаннями української культури. Рядки з його листа, що стосуються культурного впливу України на приєднаний до неї Крим здаються написаними не 1957-го, а 2014-го року. Аґент “Майскій” переповідав, що, працюючи у Криму, Василь Короткий обурюється недооцінкою там української культури, відсутністю або недостатнім поширенням мережі українських шкіл, спротивом, який чинять йому в артистичних колах у його активних намаганнях відродити українську культуру. У ситуації, що склалася з українською культурою на півострові, Короткий звинувачував київських письменників, які були у владі, та профільне міністерство. «До речі, в Криму нічого не визнають у справі укр. культури, бо вважають взагалі приєднання Криму до України недоцільним і чекають на повернення до росії», – писав, зокрема, актор Короткий.
Очевидно, що таку «крамолу» КГБ-істи повз вуха пропустити не могли. Після ознайомлення з донесенням, на ньому з’явилася помітка: «Вжити заходів для придбання путівки аґенту «Майскому» на червень-серпень 1957 року, щоб під приводом лікування відправити аґента у рейд до Ялти для розробки Короткого». Сам же аґент отримав завдання підтримувати листування з ялтинським артистом й повідомити тому про можливу зустріч влітку на лікуванні.
Важливість рейдування аґента обговорювалася й далі: «Майского» вже чекали кримські чекісти. Однак, у травні 1957 року начальник 4 відділу УКГБ Кримської області Зехов раптово заявив про безперспективність розробки артиста Василя Короткого й зупинив її. Відповідно, відпала потреба відправки аґента в Ялту. Через зупинення операції в чекістському середовищі навіть виникли суперечки. На доповідній записці по ситуації з розробкою з’явилася рукописна резолюція: «Як видно з листування, Короткий вороже налаштований до совєтської дійсності й має намір далі залишатися на цих позиціях. Між тим, УКГБ зупинило його аґентурну розробку. Витребуйте справу-формуляр на Короткого для перегляду. Заперечувати проти рейдування до нього аґента нерозумно». Сам же Василь Короткий у той час перебував у російському місті Сочі, де шукав собі роботу, оскільки з Ялтинської філармонії його «виживали».
На жаль, інформації про те, як склалася ситуація далі, чи було відновлено аґентурну розробку та що сталося з українцем Коротким у несприятливому до нього середовищі, у віднайдених документах совєтської спецслужби немає.
Юрій Щур, кандидат
історичних наук,
керівник науково-
дослідницького проєкту
“Повернута спадщина”
