У суботу, 25 квітня, Український музей Канади, Філія Онтаріо, провів онлайн-лекцію «Гуцульське мистецтво дереворізьби», яку представив знаний художник-різьбяр і викладач із Косова Мирослав Радиш. Подія стала глибокою мандрівкою у світ гуцульської традиції, її філософії, техніки та живої тяглості, що передається від покоління до покоління в українських Карпатах.
Зустріч відкрила Марта Корнієнко, яка привітала учасників і виголосила вшанування землі корінних народів Канади, задавши рефлексивний тон події. Далі Олена Вознесенська, представниця Українського музею Канади, Фiлiя Онтаріо, представила Мирослава Радиша як відомого художника-різьбяра, викладача та носія гуцульської традиції, відзначивши його вагомий внесок у розвиток українського декоративного мистецтва та мистецької освіти.
Майстер, викладач і носій традиції
Мирослав Радиш — художник-різьбяр, викладач, майстер і вчитель, філософ і патріот. Член Національної спілки художників України, лауреат премій імені Катерини Білокур, Тетяни Яблонської та Юрія Шкрібляка в галузі декоративно-прикладного мистецтва. Він є провідним викладачем-методистом композиції та роботи в матеріалі на відділенні художнього дерева Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва Львівської національної академії мистецтв, закладу, який сам закінчив у 1981 році. Його творчість представлена в Україні та за кордоном, а роботи зберігаються в музейних і приватних колекціях у Європі, Канаді та США, зокрема у Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського.
«Дєдик»: простір родинної пам’яті
Окремим емоційним етапом лекції стала віртуальна мандрівка до родинного обійстя митця, яке має назву «Дєдик». У гуцульському діалекті «дєдьо» означає «тато», і ця назва символізує три покоління родини та шану до батьківської спадщини. Мирослав Радиш зустрічав гостей у традиційній вишиванці, що належала його дідові, підкреслюючи тяглість родинної пам’яті. Лекцію він розпочав словами: «Як гостинний гуцул, зустрічаю вас на воротах свого обійстя», одразу задавши теплу, особисту й автентичну атмосферу для онлайн-зустрічі. Двір, де розташована невелика крамниця, сам митець жартома називає місцем, «де туристам не дають шансу піти з порожніми руками». Тут його привітала онучка Оля Радиш, що ще раз підкреслило безперервність поколінь.
Дім родини Радишів — це одночасно житловий простір і культурний осередок, де мешкають і творять чотири покоління родини.
Родинний простір як музей живої культури
У кімнатах дому учасники ознайомилися з різними аспектами родинного життя та творчості. Майстерня кераміки, яку представляють дружина Марійка та невістка Оленка, зосереджена на косівській традиційній кераміці, а також на Bеликодньо-різдвяних наборах, свічниках і тематичних тарелях із мотивами Косова та Коломиї.
Окрема кімната присвячена пам’яті батька Мирослава Радиша, Богдана Радиша, який протягом 43 років був активним учасником громадського життя Косівщини, долучався до діяльності «Руху» та товариства «Просвіта». Його постать постає символом громадянської активності, музичності та родинного єднання.
Ще одна кімната, оформлена сином Едуардом, перетворена на своєрідний етнографічний архів: вишивані сорочки з Косова та Буковини, традиційний одяг, кептарі, пояси, дерев’яні скрині, побутові предмети та навіть різьблене сідло. Це жива енциклопедія гуцульського побуту.
Майстерня як простір переосмислення
Завершальна частина лекції відбулася у кімнаті-майстерні Мирослава Радиша. Усі представлені тут роботи створені після 2005 року. Митець пояснив, що попередні твори здебільшого були реалізовані як частина його професійної діяльності та джерело доходу. Водночас перебування за кордоном стало для нього важливим досвідом переосмислення. Відстань дозволила глибше побачити унікальність української культури та особливу цінність гуцульського мистецтва, яке, попри багатство світових традицій, залишається неповторним явищем. Це усвідомлення стало поштовхом до нової фази творчості, зосередженої на збереженні та розвитку традиції.
Філософія гуцульського мистецтва
У своїй практиці Мирослав Радиш осмислює гуцульську традицію як цілісну систему світогляду, де ремесло, духовність і щоденне життя є нерозривними. Його тарелі, баклаги, полички для писанок, мисники та сакральні предмети виходять за межі декоративності, перетворюючись на носіїв культурної пам’яті. Митець активно використовує традиційні техніки: інкрустацію бісером, металом, інтарсію шкаралупою писанок, а також складні орнаментальні різьблені композиції. Особливе місце у його творчості займає сакральна тематика: процесійні хрести, аналої, свічники, іконостасні елементи та різьблене храмове оздоблення.
В межах виставки «Косівський базар: Живий архів Карпат»
Ця змістовна лекція відбулася в межах чинної виставки Українського музею Канади, Філія Онтаріо, «Косівський базар: Живий архів Карпат», яка презентує багатство гуцульської матеріальної та нематеріальної культури як живий, динамічний процес. Виставка триватиме до 23 травня. Після її завершення виставковий простір музею буде тимчасово зачинений на період технічної підготовки та оновлення експозицій. Відкриття наступної виставки заплановано на 21 червня.
Таким чином, лекція Мирослава Радиша стала не лише глибоким мистецьким і освітнім досвідом, а й органічною частиною ширшого музейного проєкту, що утверджує головну ідею: гуцульська культура, це не лише спадщина, а жива традиція, яка продовжує існувати через людей, родини та спільноти, що її бережуть і розвивають.
Надя Ґерелюк
