У п’ятницю, 24 квітня, зійшлися разом колишні однокласники, випускники Курсів українознавства імені Юрія Липи в Торонто, які склали іспит зрілості у травні 1976 року, щоб урочисто відсвяткувати свій спільний Золотий ювілей – п’ятдесятиліття від дня прощання зі шкільною лавкою.
Ця зустріч стала ще одним теплим акордом у довгій мелодії їхнього спільного шляху. Адже ювіляти вже збиралися разом під час відзначення срібного ювілею на святкуванні 60 ліття школи імені Юрія Липи у 2016 році. Тепер же доля знову зібрала їх, аби з пошаною й вдячністю згадати прожиті роки, людей і цінності, які назавжди сформували їх як українців.
У цей святковий вечір однокласники прибували здалеку і зблизька, щиро й зворушено вітаючи один одного. Життя розвело їх різними дорогами – кожному судилося простелити власний шлях, не завжди поруч із тими, з ким розділяв одинадцять років дитинства і юності. Та цього вечора всі дороги зійшлися знову – у спогадах, усмішках і міцних обіймах.
Урочисту частину було відкрито привітанням усіх присутніх. Xвилиною мовчання, тихою і зворушливою вшановно тих однокласників, які передчасно відійшли у вічність. Їхні імена й образи назавжди залишилися у спільній пам’яті їх однокласників.
З особливою теплотою та пошаною учасники згадали своїх учителів – тих, хто самовіддано навчав і виховував у стінах рідної школи, яку відвідували тричі на тиждень. Навчання відбувалося за змінами: А відділ – у понеділок, середу та що другу п’ятницю з 17:30 до 19:30, Б відділ – у вівторок, четвер і почергову п’ятницю.
Особливо наголошувалося на відданості вчителів, на їхній глибокій посвяті учням. Багато з них були учасниками перших визвольних змагань українського народу 1917-1921 років. Тоді, в дитячі літа, ми ще не повністю усвідомлювали велич їхнього життєвого досвіду. Але їхня безмежна любов до України, поневоленої російським ярмом у формі Радянського Союзу, та непохитна віра в неминучу перемогу українського народу над віковічним ворогом – усе це вони зуміли прищепити нашим юним серцям і душам.
Зі щирою вдячністю було згадано вчителів перших років навчання: пані Омеляну Бачинську, пана Миколу Бойка, пані Олену Качмарську, Дарію Площанську, Ольгу Басараб, Евгенію Шкурат а також багатолітнього директора школи – пана Василя Волицького.
Окреме місце в спогадах посіли викладачі Курсів українознавства, зокрема матурального класу: засновник школи д р Богдан Стебельський (культура й археологія), мґр М. Лукавецький (географія), Микола Бойко (історія), мґр Ольга Басараб (українська мова та література), о. д р Мирон Стасів (релігія), та тодішній директор школи Іван Кузів (література).
Було підкреслено, що багато з викладачів Курсів укрінознавства були учасниками національно визвольної боротьби під час Другої світової війни, належали до Організації Українських Націоналістів, боролися в лавах Української Повстанської Армії (УПА) або Дивізії «Галичина». З особливою пошаною згадано брата засновника школи Степана Стебельського (псевдо «Хрін»), командира УПА Захід, який загинув у боях з російським окупантом.
Викладачі школи ім. Юрія Липи завжди приділяли велику увагу кожній деталі у справі збереження та передавання глибоко вкоріненої української історії й національної пам’яті. Переглядаючи світлини та табльо, можна побачити не лише портрети абітурієнтів, але й відображення пам’яті та глибоких ідей, що зберігають свою актуальність і сьогодні. У 1976 році наша громада в Торонто вшанувала 50-ту річницю від дня смерті Симона Петлюри, з цієї нагоди матуральні табльо абітурієнтів українознавства містили не тiльки портрет але теж i цитати Петлюри. Матуральне табльо (А) подає слова Петлюри: «Держава вища над партії, нація вища над кляси.» Табльо (Б) містить іншу його думку: «Шлях визволення кожної нації завжди густо кропиться кров’ю.» Ці слова виходять за межі свого історичного контексту й сьогодні, у 100-ту річницю від дня смерті Петлюри, звучать як нагадування про ціну державності, силу національної ідентичності та відповідальність перед майбутніми поколіннями.
На знак глибокої вдячності та національної єдності учасники зустрічі спонтанно й піднесено заспівали Державний гімн України «Ще не вмерла України і слава і воля».
Прозвучало чимало усмішок під час перегляду знимок зі шкільних років, у спогадах про кумедні та зворушливі епізоди шкільного життя, юнацькі витівки й незабутні студентські роки. Водночас ювіляти одностайно відзначили високий професіоналізм учительського складу та те, якою мірою ці роки сформували їхню українську національну свідомість і активну громадянську діяльність.
Щиру подяку висловлено організаторкам зустрічі — Любі Голіяд Лищишин, Олі Творинській Лялька, Ірці Чемеринській, Галі Пудельській Вжесневській та Оксані Процюк Чиж — за підготовку вечора і наполегливу працю над тим, аби зібрати якнайбільше ювілятів. Окрема й сердечна подяка Олі та Миронові Лялька за теплу гостинність і щирий прийом у своєму домі.
До півночі тривали розмови й спогади – про юність і сьогодення, про особисті долі й про жорстоку війну Росії проти України. У словах і серцях звучала спільна віра: Україна бореться, Україна оновлюється та з Божою поміччю – переможе.
З ініціативи Романа Хабурського та Евгенії Млинарик-Розендал зустріч завершилася урочистим виконанням академічного славня «Gaudeamus igitur» («Тому радіймо»). Однокласники матурального року 1976-го, які пів століття тому востаннє попрощалися зі шкільною лавкою, цього вечора бодай на мить повернулися до неї – пам’яттю, серцем і вдячністю.
Оксана Процюк Чиж
