Богдан Головацький – мистець і громадський діяч, чия багатогранна творчість охоплює іконопис, живопис, а також графіку. Це ікони, портрети, краєвиди та графічні серії за мотивами українських народних пісень. Його доробок формує багатовимірний художній простір, у якому органічно поєднуються історія, духовність і національна пам’ять. У своїй праці Головацький вибудовує цілісну мистецьку мову, глибоко вкорінену в українській традиції та водночас відкриту до сучасного осмислення.
Нещодавній візит редактора «Гомону України» до домашньої майстерні мистця відкрив не лише його творчий світ, а й особисту історію сповнену наполегливості, віри та відданості покликанню. Ця зустріч дала змогу глибше осягнути внутрішню логіку його мистецтва, у якому особистий досвід невіддільний від ширшого культурного й історичного контексту.
«Я пам’ятаю, що змалку постійно малював», – пригадує Богдан Головацький. Від ранніх років він створював портрети своїх сестер, матері, сусідів. Його талант підтримувала мати, яка наголошувала: якщо Бог дав людині дар, вона зобов’язана повернути його людям. Шлях до професійного мистецтва не був простим. Після першої невдачі при вступі до мистецького навчального закладу були й інші спроби, що не одразу увінчалися успіхом. Проте Головацький не здався і закінчив Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва, де навчався на кафедрі художнього скла під керівництвом Богдана Галицького. До еміграції в Канаду мистець пройшов різні життєві етапи: працював бурильником, служив у війську, був учителем, креслярем, а також головним «художником» і проєктантом ювелірних виробів на Львівському ювелірному заводі (ЮвелірПром).
Переїзд до Канади у 1980 році став переломним, бо саме тут він зміг повністю присвятити себе мистецтву. Головацький глибоко занурюється у візантійську традицію іконопису, досліджує техніку, символіку та богословський зміст образу. Iконографія, згодом визначила одну з ключових ліній його творчості.
Іконопис: між традицією і сучасністю
Іконопис займає особливе місце у творчостi Головацького. У своїх роботах мистець спирається на багату українську традицію, згадуючи такі святині, як Волинська Богородиця, Крехівська Божа Матір і Почаївська ікона Божої Матері. Водночас кожна його ікона це не лише канон, а й глибоке особисте осмислення.
Однією з найбільш емоційно насичених є ікона, створена на замовлення владики Степана Хміляра, присвячена Голодомору. У центрі Богородиця, а довкола сцени трагедії Голодомору: виснажені тіла, плач та скорбота за померлими. Особливим символом є сім крапель крові, якi символізують мільйони жертв штучного голоду 1932–1933 років.
Не менш знаковою є «Чорнобильська ікона Божої Матері», написана після катастрофи 26 квітня 1986 року. Головацький згадує, як не міг відірватися від новин, які повідомляли про аварію. Найбільше його вразили кадри першотравневих демонстрацій, коли діти, не підозрюючи про небезпеку, йшли під радіоактивними хмарами. Саме цей образ став внутрішнім імпульсом до створення ікони. Ікона написана у традиційній техніці, проте має принципово нові елементи. На відміну від традиційного червоного, Богородиця зображена у синьому вбранні, символ небесного покрову і непорочності. Її омофор огортає Дитя Ісуса, що є нетиповим для візантійської іконографії, адже Христос не потребує захисту. Цей незвичний мотив, захист навіть того, хто є Богом, набуває нового глибокого значення, а саме захисту дітей, постраждалих від Чорнобиля, і всіх українців.
З цією іконою пов’язана історія, яку сам мистець називає дивом, адже процес завершення ікони став для мистця духовним випробуванням. Головацький згадує, що виніс ікону в гараж, щоб покрити лаком. Не маючи захисної маски, він закрив очі, відвернувся від стола де стояла ікона і почав лакування аерозольним спреєм. За мить сталося немислиме: ікона повністю вкрилася білим шаром, адже замість лаку в балончику виявилася біла фарба. Два місяці праці були знищені. У відчаї Головацький спробував стерти фарбу, але лише пошкодив золоте тло. Залишивши гараж, мистець переживав відчай та не лише втрату часу та матеріалу, а й глибокий символічний біль: як і Україна після катастрофи, ікона була зруйнована. Однак через три дні сталося несподіване: фарба висохла прозоро, і з-під білого шару образ Богородиці знову проявився. Для Головацького це стало знаком надії як Україна переживе трагедію, так і відродиться.
Ще одна сучасна ікона, Богородиця в масці, створена під час пандемії COVID-19. Тут мистець поєднує канон із сучасною реальністю, наголошуючи на захисті людства в нових обставинах. У цій іконі лише Богородиця зображена в масці, тоді як Ісус, як Бог він не потребує маски від вірусу.
Одним із наймасштабніших проєктів митця став розпис церкви святих Петра і Павла у Скарборо (Онтаріо). Робота над іконографією тривала близько шести років. Це не лише декоративний розпис, це цілісна богословська програма: іконостас, настінні композиції, та образи, які показують парафіянам історію спасіння. Цей проєкт, а також розпис церков став важливим внеском у розвиток українського сакрального мистецтва в діаспорі. Найближчим часом очікується видання книги,
присвяченої цьому розпису.
Графіка, живопис і національні мотиви
Графічна творчість Головацького це окремий і надзвичайно важливий пласт його доробку. На відміну від іконопису, де кожен образ є унікальним, графіка дозволяє створювати серії та відбитки, що значно поширюють ідеї ширше. Його літографії відображають українські традиції коляди, народні сцени, побутові обряди вінкоплетіння та заручин. Важливе місце посідає також серія історичних постатей Володимира Великого, Олекси Довбуша, Тараса Шевченка, а також літературні образи, зокрема Лукаш і Мавка з «Лісової пісні». За словами митця, графіка має свою специфіку: створивши один ескіз, можна виконати серію відбитків, що робить цей жанр особливо доступним для поширення. Це не просто ілюстрації, а візуальна історія України, передана через символ і форму.
Війна і нове натхнення
Повномасштабне вторгнення Росії у 2022 році стало важким випробуванням. «Довгий час не міг малювати», – зізнається Головацький. Проте згодом натхнення повернулося, через історичні паралелі а саме історію боротьби українського народу. Серед нових робіт, образ Івана Мазепи, якого мистець вважає одним із найвизначніших державотворців, портрет Пилипа Орлика автора першої української конституції, а також символічні картини сучасності.
Одним із найбільших робіт, це масштабне полотно «Молитва за Україну Гетьмана Мазепи» (або «Прощання з Батьківщиною»). У центрі композиції – постать Івана Мазепи на коні, оточеного козаками та визначними борцями за свободу, які уособлюють різні етапи боротьби України за незалежність і суверенітет. Поруч із гетьманом зображені Андрій Войнаровський, Кость Гордієнко, а також Василь Сліпак, відомий під позивним «Міф». Таке поєднання історичних і сучасних постатей створює символічний міст між поколіннями, підкреслюючи тяглість визвольної боротьби українського народу.
Картина «Повернись живим», прощання перед війною, де жінка прощається з коханим, проводжаючи його на війну. У роботі «Бугай і Хлопчик» маленький хлопчик у якого український прапор на сорочині стримує великого буйвола з літерою «Z» на чолі, потужний образ протистояння України агресору. Алегорія боротьби України, де ланцюг який тримає хлопець стає визначальним, адже саме хлопчина контролює бика.
Наразі мистець працює над новою серією «Перші кроки», циклом із 22 картин, натхненних біблійними сюжетами та роздумами про початки людського буття.
Мистецтво як обов’язок
«Коли людина відчуває потяг до мистецтва, вона мусить діяти», – переконаний мистець. Попри складність питання матеріального забезпечення, він наголошує: талант – це Божий дар, яким не можна знехтувати. Звертаючись до майбутніх поколінь українців, Богдан Головацький бажає стійкості та віри: не піддаватися зовнішнім впливам, зберігати свою ідентичність і пам’ятати, що саме українці здатні відбудувати і захистити власну державу. Його мистецтво це не лише естетика, а й духовна місія, що поєднує історію, віру та сучасність у цілісний образ України.
Надя Ґерелюк
