Зустріч Байдена та Сі не знайде рішення для всіх світових проблем і для наших теж. Занадто велика прірва в позиціях і відсутності довіри. Але атмосферу відносин вона значно покращила. Назовні, навіть показово, але також і всередині. Кожен з лідерів може записати собі в плюс серйозні речі: Сі чітку декларацію американцями політики “Єдиного Китаю”, а Байден заяву Сі про бажання об’єднатися з Тайванем невійськовим шляхом. Домовленості про поновлення каналів спілкування у кризових ситуаціях та контроль за експортом з Китаю речовин, що використовуються для виробництва синтетичних наркотиків (від цього у Cполучених Штатах Америки кожного року гине більше ста тисяч американців) — теж позитивні. Все це, однак, не означає зростання довіри між США та Китаєм, а скоріше нормалізацію відносин. “Довіряй, але перевіряй”, як сказав Байден. Пекін і Вашинґтон і надалі сприйматимуть світ як суперництво Китаю і США і не програти у цьому суперництві для них стратегічний пріоритет номер один. рф на цьому рівні не гравець, але впливати на баланс протистояння може і буде робити, щоб довести свою користь для Китаю, щонайменше поки путін при владі, адже принципово інших альтернатив у нього немає. Китай не полишить російський режим напризволяще, але й не буде дратувати США військовим співробітнитцвом з рф. Китай здатний натиснути на рф у питаннях незастосування ядерної зброї, свободи мореплавства у Чорному морі, де в нього є інтерес підтримання світових ринків продовольства та залізної руди, та ударів по цивільних об’єктах. Навряд він виступатиме із спільною зі Сполученими Штатами Америки позицією, але координувати її з американцями — чому б і ні? Але така позитивна координація не виключає виникнення у майбутньому і “неґативної”, зокрема, щодо “деескалації” бойових дій як мети замість подальшого тиску на рф.
При всіх фундаментальних розбіжностях позицій Заходу та Китаю щодо нашої війни з рф, які є і залишаться, вони обидва зацікавлені в “контрольованості” того, що відбувається, а значить ситуативно, хоч і не стратегічно, можуть спробувати скоординовано діяти. Якщо така зміна обставин виникне, то критично для нас буде переконати Європу у тому, що на кону і її безпека, тобто вона має стати геополітичним гравцем і сказати своє слово. Інакше вся світова політика робитиметься на берегах Тихого океану, а назва Північноаталантичний альянс звучатиме кепсько. До цього дуже і дуже далеко, але раніше теж любили казати “як пішки до Китаю”. Україна є шансом європи на безпекову суб’єктність і цей шанс слід використати зараз.
Павло Клімкін
(Фейсбук)
