Нещодавно в соціальних мережах натрапила на допис із запитанням: чому Канада створила окремі шляхи до постійного проживання для людей з Афганістану чи Гонконгу, але не запровадила аналогічної гуманітарної програми для всіх українців? Сьогодні це запитання хвилює багатьох. Багатьом людям, які вже кілька років працюють у Канаді, виховують тут дітей і не можуть безпечно повернутися додому, потрібна більша визначеність, ніж може дати тимчасовий дозвіл на роботу.
Різні програми — різні можливості
Порівнюючи імміграційні програми, слід враховувати їхній масштаб і умови. Деякі гуманітарні ініціативи Канади передбачали обмежені квоти. Для українців Канада обрала інший підхід: у 2022 році вона запровадила програму CUAET без обмеження кількості заяв. Люди, які відповідали її вимогам, могли приїхати до Канади та отримати відкритий дозвіл на роботу. Це дало багатьом родинам змогу швидко знайти безпечне місце та почати облаштовувати життя. Отриманий у Канаді досвід роботи також міг допомогти деяким українцям відповідати вимогам економічних імміграційних програм, зокрема Express Entry або провінційних програм номінації.
Водночас тимчасове право жити й працювати в Канаді не дає впевненості, яку забезпечує статус постійного жителя. Тому розчарування багатьох українців зрозуміле. Канада створила окремий шлях до постійного проживання для певних українців із родичами в Канаді, але ця програма була доступна лише обмеженому колу людей. Прийом заяв завершився 22 жовтня 2024 року. Ті, хто прибув до Канади пізніше, вже не можуть подати заяву за цією програмою. Наразі немає загального шляху до постійного проживання для всіх українців, які перебувають у Канаді за CUAET. Саме по собі проживання в Канаді не дає автоматичного права на постійний статус.
Чи враховують війну під час розгляду заяв?
Відсутність загальної програми не означає, що війна в Україні не має ніякого значення для заяви на постійне проживання. Про це свідчать рішення Федерального суду Канади щодо заяв із гуманітарних та співчутливих міркувань (humanitarian and compassionate grounds (H&C) applications).
Підхід до розгляду таких заяв пояснив Верховний суд Канади у справі Kanthasamy v Canada, 2015 SCC 61. Згодом у справі Bawazir v Canada, 2019 FC 623 Федеральний суд розглянув гуманітарні наслідки вимоги виїхати з Канади до країни, охопленої війною, щоб подати звідти заяву на постійне проживання. Ця справа стосувалася не України, але її висновки згодом були застосовані в рішеннях щодо українських заявників.
У справі Dziubenko v Canada, 2024 FC 1282 імміграційний офіцер послався, зокрема, на тимчасовий статус родини та адміністративне відтермінування депортацій до України — Administrative Deferral of Removals, або ADR. Федеральний суд встановив, що відсутність загрози негайної депортації не є підставою применшувати гуманітарні обставини заявників. Суд звернув увагу на суперечність: родина могла залишатися в Канаді завдяки тимчасовим заходам, але для отримання постійного статусу за звичайним порядком їй довелося б виїхати. Наслідки такого виїзду офіцер належно не оцінив, тому справу було передано на розгляд іншому офіцеру.
У справі Yatsula v Canada, 2024 FC 1862 Федеральний суд розглянув відмову в H&C-заяві українських заявників. Суд наголосив, що закон не вимагає доводити «винятковий» рівень труднощів, щоб гуманітарні обставини були належно розглянуті. Офіцер мав оцінити докази про умови в Україні, зокрема наслідки війни, з урахуванням особистої ситуації заявників. Суд скасував відмову в гуманітарній заяві та повернув заяву на новий розгляд.
У справі Kiver v Canada, 2025 FC 819 заявниця, 68-річна вдова з Донеччини, посилалася на родинні зв’язки в Канаді, стан здоров’я та труднощі, з якими зіткнулася б після повернення до України. Відмовляючи їй, офіцер надав значної ваги тому, що вона мала тимчасовий статус і їй не загрожувала негайна депортація. Федеральний суд визнав рішення необґрунтованим: тимчасовий дозвіл залишатися в Канаді не замінює належної оцінки гуманітарних обставин в Україні.
У справі Volovetskyi v Canada, 2025 FC 1160 заявники посилалися на своє життя в Канаді, найкращі інтереси дитини, несприятливі умови в Україні та проблеми з психічним здоров’ям. Імміграційний офіцер відмовив у заяві, значною мірою спираючись на адміністративне відтермінування депортацій до України (ADR). Наявність ADR він використав, щоб применшити труднощі, пов’язані з поверненням, значення умов в Україні та ризики для психічного здоров’я родини. Суддя визнав рішення необґрунтованим. Суд дійшов висновку, що офіцер неналежно використав ADR, щоб обійти повноцінний аналіз труднощів заявників. Суд наголосив: недостатньо лише зазначити, що повернення до зони війни, якою є Україна, «може негативно вплинути» на заявників. Офіцер має провести повний індивідуальний аналіз їхніх труднощів, а не припускати, що ADR усуває або зменшує ризики.
Що це означає для українців у Канаді?
Війна в Україні сама собою не дає автоматичного права на постійне проживання. Федеральний суд процедурно не може надати заявникам постійного статусу. Але те що Федеральний суд скасував відмови й повернув заяви на новий розгляд доводить, що іміграційні офіцери зобовязані брати до уваги ситацію в Україні при розгляді заяв на постійне проєива
Ці рішення показують, що офіцер не може обмежитися посиланням на тимчасовий статус або відтермінування депортації. Якщо офіцер посилається на тимчасовий статус або ADR, він має пояснити, яке значення ці заходи мають саме для цієї заяви, а не вважати, що вони усувають труднощі заявника. Він має розглянути обставини людини в цілому: як на неї впливатимуть умови в Україні, стан здоров’я, потреби дітей, родинні зв’язки та життя, яке вона вже побудувала в Канаді.
Рішення судів не означають, що кожна H&C-заява українця має бути схвалена. Загального твердження «в Україні війна» недостатньо, щоб показати, як саме вона впливає на конкретну людину. Тому важливо не лише описати особисті обставини, а й підтвердити їх документами: медичними висновками, відомостями про потреби дітей, доказами родинних зв’язків, роботи й облаштування життя в Канаді, а також матеріалами про умови, з якими заявник зіткнувся б у разі повернення. Отже, відсутність загальної програми постійного проживання для українців не означає, що канадське імміграційне право не враховує війну. Судова практика вимагає, щоб під час розгляду H&C-заяв офіцери серйозно й індивідуально оцінювали її наслідки.
Стаття має інформаційний характер і не є індивідуальною юридичною консультацією.
Ольга Сенишин, адвокатка та нотаріус, партнерка юридичної фірми CGS LAW у Торонто.
Працює у сфері імміграційного, біженського та сімейного права, представляючи інтереси
клієнтів по всій Канаді.
