30 років тому відійшов у вічність Володимир Беднарський – скульптор, графік, живописець та мистецький оформлювач, чия творчість стала частиною українського культурного життя Канади. Його роботи нагадують про історію, людей і події, які українська громада прагнула зберегти для наступних поколінь.
Володимир Беднарський народився 1 січня 1927 року в селі Бишки на Бережанщині, нині Тернопільської області. Він був наймолодшим із трьох синів у родині Методія та Павлини Беднарських. Батько, учитель народних шкіл, а згодом інспектор середніх шкіл, загинув 1941 року в тернопільській тюрмі, розстріляний радянською владою. Образ батька згодом стане однією з тем творчості Володимира Беднарського — він створить лінорит «Портрет мого батька Методія, розстріляного 1941 в тернопільській тюрмі».
Середню освіту Беднарський здобував у Бережанах і Празі. У 1944–1945 роках служив в Українській національній армії. Після Другої світової війни, як і багато українців його покоління, опинився в таборах для переміщених осіб у Німеччині — в Ауґсбурзі, Фюссені, Міттенвальді та Мюнхені. Саме цей період став важливим етапом його формування як особистості та митця.
Після еміґрації до Канади Беднарський продовжив освіту в Монреалі, де студіював прикладне мистецтво та рекламу в Університеті імені сера Джорджа Вільямса. Професійне життя поєднав із творчістю: працював у фірмах та рекламних аґенціях Монреаля й Торонто, зокрема над оформленням монреальської щоденної газети The Gazette. За свою професійну діяльність 1957 року отримав премію монреальської преси «Найкращий колір».
Його талант проявлявся далеко за межами одного мистецького жанру. Беднарський працював у скульптурі, графіці та живописі, створював екслібриси, листівки й медальйони, оформлював книжки та журнали, працював над театральними виставами й декораціями, проєктував пам’ятники та меморіальні дошки. Його мистецтво було тісно пов’язане з українським культурним середовищем Канади.
Однією з найвідоміших його робіт став пам’ятник Слави УПА, встановлений 1988 року на Українському цвинтарі святого Володимира в Оквілл, Онтаріо. Серед інших його творів — бронзові меморіальні дошки до 100-річчя українських поселень у Канаді та до 1000-ліття християнства в Україні, серія ліноритів до опери «Купало» Анатоля Вахнянина, ікона «Богоматір» (1992), «Молитва за Україну» та «Чорнобиль». Особливе місце у спадщині Беднарського посідає його співпраця з «Гомоном України». Мистець оформлював обкладинки річних альманахів нашого видання, а також створив фірмову різдвяну листівку «Гомону України» 1990 року. І саме цю різдвяну роботу, через 36 років після її створення, ми плануємо подарувати нашим читачам цього року.
Історична пам’ять посідала особливе місце у творчості Беднарського. Його роботи зверталися до українських визвольних змагань, трагічних сторінок історії та життя українців у Канаді. Водночас він працював і як оформлювач книжок, допомагаючи формувати візуальний образ українських видань діаспори. Зокрема, Беднарський був мистецьким оформлювачем першого тому історично-мемуарного збірника «Бережанська земля», виданого 1970 року, а згодом увійшов до редакційної колегії другого тому, опублікованого 1998 року.
Важливою сторінкою його професійної діяльності стала робота над великими українськими культурними проєктами. Беднарський був мистецьким директором та оформлювачем української виставки на «Експо’67» у Монреалі, працював над виставкою до 100-ліття Манітоби та проєктом «Майбутнє українців Квебеку». 1974 року він був мистецьким керівником кампанії за свободу Валентина Мороза. Його персональні виставки відбувалися в Монреалі, Чикаґо, Едмонтоні, Торонто та Гамільтоні.
Та його спадщина це не лише перелік виставок і творів. Беднарський належав до покоління українців, яке після війни опинилося далеко від батьківщини, але не дозволило розірвати зв’язок із нею. Через мистецтво він працював із пам’яттю — особистою, родинною та національною.
1993 року, після десятиліть життя в еміґрації, Беднарський відвідав Бережани. До місцевих музеїв він передав книги, картини та художні листівки. Це повернення до рідного краю стало одним із пізніх зв’язків митця із землею, з якої почався його життєвий шлях.
Володимир Беднарський помер 30 вересня 1996 року. Цього року минає 30 років від дня його смерті.
Минуло три десятиліття, але створене ним продовжує жити в українському культурному просторі Канади. У бронзі пам’ятників, у книжкових сторінках, графічних роботах, листівках і меморіальних дошках збереглися його погляд на українську історію та його прагнення залишити після себе щось більше, ніж просто мистецький твір. Його спадщина нагадує: мистецтво діаспори було не лише способом творити. Воно було способом пам’ятати, розповідати й передавати далі.
Надя Ґерелюк
