12 липня минуло 95 років з дня народження Мирона Яціва – графіка, дизайнера, педагога. Професійна біографія мистця розпочалася з другої половини 1950-х років, а завершилася 19 березня 1996 року, на вершинах його творчого піднесення.
Найбільш плідним на відкриття став завершальний період життя, коли були створені знакові історичні та етнографічні цикли станкової графіки, а також вийшли друком оформлені ним понад 50 найменувань книжкових і газетно-журнальних видань.
Ці, як і інші галузі графіки і дизайну (зокрема оформлення експозицій музейних закладів, створення проєктів українських державних грошових знаків, логотипів культурно-громадських інституцій, національних військових одностроїв та комплексу атрибутики армії Незалежної України, афіш культурних подій, екслібрисів тощо) були підпорядковані глибоким патріотичним переконанням та успадкованому національному виховному ідеалу автора.
Мирон Яців вважався одним з кращих «композиторів» – візіонерів пластичної форми. Його цікавість до малярства і графіки проявилася ще в 1930-х роках, коли батько Ілько – отець-парох села Голешів поблизу Журавна та мати Іванна, з дому Левицьких – передплачували йому, старшій сестрі Романні та молодшому братові Любомиру, львівські дитячі часописи.
Зі сторінок цих видань маленький Мирон відкрив для себе майстерність видатних ілюстраторів-модерністів – Павла Ковжуна, Миколу Бутовича, Едварда Козака, Петра Андрусіва, Святослава Гординського, – творча уява яких закріпилися в його свідомості та надалі стимулювала прагнення стати художником.
Упродовж 1954-1960 років він навчався на відділі художньої обробки дерева Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва. Серед профільних мистецьких педагогів вирізнилися Роман Сельський та Михайло Курилич. З останнім пов’язала його щира дружба вже на педагогічній ниві, зокрема при розробці однієї з базових навчальних дисциплін «основи композиції» – свого роду «переднього фронту» відстоювання права студентів на творчу свободу, на противагу нав’язаному міністерськими чиновниками під уклін московським зверхникам ідеологічному канону соцреалізму.
Від початку 1960-х років індивідуальна творчість, робота над колективними замовленнями з оформлення громадських інтер’єрів і музейних закладів та викладання синхронізувалися в активному поступі Мирона Яціва. З початком 1970-х років починає формуватися авторська концепція форми, що закріплюється естампною технікою ліногравюри. Значимими стали твори «Дитячий хор», «Щедрі дари», «Contra spem spero!» (за однойменним твором Лесі Українки), «Львівські силуети. Бароко».
1979 року художник започатковує ряд історичних циклів – графічних реконструкцій портретів давньоруських князів та гетьманів Запорозького Війська Святослава, Володимира Мономаха, Ярослава Мудрого, Ярослава Осмомисла, Данила Галицького, Богдана Хмельницького, Северина Наливайка, Петра Конашевича-Сагайдачного, Івана Підкову та ін. Шукаючи образно-символьний ключ до кожної персоналії, автор студіював доступну наукову літературу, як і заборонені тоталітарною московською владою в Україні історичні джерела, студіював музейні артефакти, синтезуючи їх у лаконічній мові графічних творів.
Розвиваючи цю методологію, він створив ориґінальні репрезентативні портрети видатних українських мислителів Івана Вишенського, Григорія Сковороди, Феофана Прокоповича, ректора Болонського університету медицини й вільних мистецтв Юрія Дрогобича, композиторів Дмитра Бортнянського, Максима Березовського, Артемія Веделя та ін.
У середині 1980-х років тематичний діапазон графіки Мирона Яціва ще більше розширився завдяки циклам архітектурних ансамблів Львова, етнографічних сцен, мотивів сучасного життя міста тощо. Тоді ж чималого значення автор надавав інших жанрам графіки, найперше книжковим знакам, а також ілюстраційним циклам до творів Івана Франка «Коваль Бассім», «Лис Микита» та ін. Працював, крім ліногравюри, в естампній техніці літографії, а також в акварелі, гуаші, рисунку тушшю.
Свою майстерність вдосконалював шляхом вивчення стилістики видатних мистців минулого, ретельно копіюючи твори Олени Кульчицької, Георгія Нарбута, Павла Ковжуна, Роберта Лісовського, Едварда Козака та інших яскравих постатей мистецького конґломерату 1920-1930-х років Ар деко.
З кінця 1980-х років мова його графіки збагачується й розширюється тематично. Тоді Мирон Яців повернувся до деяких історичних тем минулого, по-новому інтерпретуючи ґалерею портретів національних провідників. Широкого резонансу в інтелектуальних колах Львова набула його перша персональна виставка з нагоди 60-літнього ювілею.
На твори мистця звернув увагу знаний письменник, головний редактор місячника «Дзвін» Роман Федорів, який запросив Мирона Яціва до співпраці. Така пропозиція додала художникові ще більшої мотивації, що реалізувалася в багатьох десятках новаторських творчих робіт: обкладинок та елементів графічної оздоби сторінок цього журналу, часопису «Літопис Червоної Калини», а також книжкових серій цієї видавничої корпорації.
Захопившись працею, Мирон Яців в першій половині 1990-х років виконав і власні пропозиції щодо відновлення часописів, на яких виховувався в дитинстві – «Світ Дитини» і «Малі Друзі». Тоді ж він створив не менш унікальний цикл творів на сакральну тематику, а також взяв участь у всеукраїнському конкурсі на створення проєктів українських державних грошових знаків – гривні. В еквіваленті графічного стилю художник став носієм української ідентичності – як в трактуванні символічних сцен, так і в культурі шрифтового вислову.
Сьогодні, коли Українці героїчно боронять свою землю від російського аґресора, творча спадщина художника набуває нового ідейно-естетичного звучання. Далеко не всі його праці початку відновлення Української Державності є доступними для огляду.
Після безсмертних творів 1940-х – початку 1950-х років Ніла Хасевича книжкова і газетно-журнальна графіка Мирона Яціва розвиває уже класичну тему «Україна в боротьбі» на ствердження сили Національного Духу та наближення Перемоги над кровожерливим ворогом.
Фото: «Фотографії
старого Львова»
Роман Яців, «Фотографії
старого Львова»
