2 березня 2026 року Рада Безпеки ООН зібралася в Нью-Йорку на тлі зростання напруженості на Близькому Сході. Однак це засідання, ймовірно, запам’ятається не дипломатичними результатами, а дивним поєднанням політичної лояльності та відвертої пропаганди.
У березні Сполучені Штати головують у Раді Безпеки. Зазвичай засідання очолює постійний представник держави при ООН або інший високопосадовий дипломат. Натомість цього разу молоток головуючого передали першій леді США — Меланії Трамп, дружині президента Дональда Трампа. Хоча перші леді інколи беруть участь у заходах ООН, це був перший випадок, коли дружина чинного президента очолила засідання Ради Безпеки.
Чи справді це досягнення, яким варто пишатися? Чи радше тривожний прецедент?
Світовий орган, покликаний забезпечувати міжнародний мир і безпеку, виглядав радше сценою політичної лояльності, ніж серйозною дипломатичною платформою. Меланія Трамп не має дипломатичного досвіду, політичної підготовки чи офіційної державної посади, окрім статусу дружини президента. Символізм має своє місце в дипломатії, але він не може підміняти компетентність. У зрілих демократіях впливові ролі не передаються за прізвищем.
Особливо разючим це виглядало з огляду на тему засідання, освіту дітей у зонах конфлікту. За даними ООН, сьогодні близько 234 мільйонів дітей у світі живуть у регіонах, охоплених війною, а понад 85 мільйонів узагалі не мають доступу до освіти.
Для українців ці цифри не статистика, а реальність. Французький представник на засіданні нагадав, що українські діти регулярно переривають уроки через сигнали повітряної тривоги. Багато хто виконує домашні завдання у холодних підземних укриттях, поки російські ракети й дрони атакують їхні міста.
Дискусія могла б бути конструктивною, якби не виступ представника Російської Федерації.
З очевидним цинізмом він заявив, що «збройні конфлікти є ворогом освіти» та закликав міжнародну спільноту забезпечити дітям доступ до навчання під час війни. Він також наголосив, що школи мають залишатися безпечними просторами. Ці слова пролунали від представника держави, яка систематично руйнує українську освітню інфраструктуру.
За даними міжнародних організацій, від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україні було пошкоджено майже 3 600 навчальних закладів. Понад 400 шкіл повністю знищено або захоплено, ще понад дві тисячі зазнали обстрілів. Це не випадковість. Це стратегія. Освітній заклад це місце, де формується мова, культура і національна пам’ять. Руйнування шкіл означає спробу розірвати культурну тяглість суспільства.
На цьому тлі березневе засідання Ради Безпеки виглядало особливо показово. Замість серйозного лідерства світ побачив політичний спектакль. Замість відповідальності пропаганду.
Для українців, чиї діти вивчають математику між сигналами повітряної тривоги, цей контраст очевидний. Коли найважливіший дипломатичний форум світу перетворюється на сцену для символічних жестів і дезінформації, це не лише підриває авторитет інституції. Це підриває довіру до міжнародного лідерства у час, коли світ потребує його найбільше.
Надя Ґерелюк
