У теплій атмосфері української громади, за організації Наукового товариства ім. Шевченка в Канаді, відбулася надзвичайно змістовна лекція із дослідником давньої культури, доктором Марком Робертом Стехом. Його доповідь стала справжньою інтелектуальною подорожжю крізь тисячоліття до глибин зародження мистецтва на українських землях.
Повернення до витоків: як народжувалася українська культура
Матеріалу про найдавніші сторінки нашої історії значно більше, ніж можна вмістити в одну доповідь. Проте навіть коротка мандрівка у глибини тисячоліть дозволяє по-новому подивитися на себе, та на те, ким ми є і звідки походимо.
Робота над цілісним баченням української культури розпочалася ще понад десять років тому. Після повномасштабного вторгнення росії у 2022 році це дослідження набуло особливого сенсу та актуальності. У часи глибоких випробувань суспільство з особливою гостротою звертається до фундаментальних питань ідентичності: що нас єднає, де наше історичне підґрунтя та в чому полягає джерело нашої внутрішньої сили.
Україна — перехрестя людської історії
Історія людської присутності на українських землях сягає понад мільйона років. Біля села Королеве на Закарпатті археологи виявили одні з найдавніших у Європі знарядь праці, їм понад 1,42 мільйона років. Через ці землі проходили хвилі міграцій: архантропи, неандертальці, а згодом люди сучасного типу.
Україна не була периферією. Вона була транзитною зоною, простором руху, зустрічі та творення нового. Саме через наші землі проходили шляхи, якими заселялася Європа.
Останні археогенетичні дослідження доводять: люди сучасного фізичного типу з’явилися в Європі значно раніше, ніж вважалося понад 55 тисяч років тому. І Крим, зокрема печера Буран-Кая, відіграє тут важливу роль, адже частина населення Західної Європи має генетичний зв’язок із людьми, які мешкали на території сучасної України.
Народження мистецтва — народження ідентичності
Але найбільше вражає інше: разом із новими людьми на ці землі приходить мистецтво.
Приблизно 23 тисячі років тому, у період суворого льодовикового максимуму, коли клімат був надзвичайно жорстким, люди створювали витончені орнаментовані предмети з кістки мамонта. Один із таких знайдений у Кирилівській стоянці в Києві, інший зовсім недавно, у 2020 році, на Чернігівщині.
Уявімо собі ті умови: постійний холод, кочове життя, боротьба за виживання. І водночас створення складних орнаментів, символів, образів. Це не було розвагою. Це мало значення.
Орнаменти наносилися поколіннями. До них додавали нові елементи. Це були не просто прикраси, а саме носії пам’яті. Тотеми, амулети, символи роду. Через них передавалася ідентичність, історія, світогляд.
Мистецтво виконувало фундаментальну функцію, воно творило спільність.
Найдавніша мапа України
Ще один унікальний приклад це знахідка з Межиріча на Черкащині, датована приблизно 15 тисячами років до Різдва Христового. На кістці мамонта зображено річку, житла, пагорби. Більшість дослідників вважає це найдавнішою мапою на території України і однією з найдавніших у світі.
Це вже не лише символ. Це передача конкретної інформації. Це розуміння простору, дому, своєї території.
Чому це важливо сьогодні?
У світі, де події змінюються щосекунди, може здаватися, що мандрівка на 20–30 тисяч років у минуле це втеча від реальності. Але насправді все навпаки.
Чим глибше ми занурюємося в історію, тим чіткіше бачимо: українська земля була простором творення, руху і культури тисячоліттями. Тут не лише виживали – тут мислили, символізували, передавали пам’ять, творили мистецтво навіть у найтяжчі кліматичні епохи.
Наші предки в умовах льодовикового максимуму знаходили сили створювати символи ідентичності. Сьогодні, у час великих викликів, ми продовжуємо цю традицію зберігати пам’ять, культуру і спільність.
І, можливо, саме в цьому відповідь на питання, навіщо нам знати таке далеке минуле. Бо там не лише кістки і камінь. Там справдi початок нашої історії. І частина нашої незламності.
Мова йшла також про унікальні знахідки Мізинської стоянки – археологічної пам’ятки світового значення. Саме тут було відкрито неповторну колекцію палеолітичних скульптур та орнаментів, аналогів яким немає ніде у світі. Науковці навіть говорять про окрему «мізинську школу скульптури». Водночас дослідження довели: це творіння кількох майстрів, кожен із власним стилем. Один із них — виняткової майстерності — отримав символічне ім’я «український Мікеланджело кам’яної доби».
Особливу увагу лектор приділив символіці. Геометричні орнаменти, трикутники, меандри, системи крапок це не просто візерунки. Це мова. Давня, образна, позасловесна мова, якою люди спілкувалися зі світом, природою, предками й божеством. Знаки не просо “означали” щось, вони були частиною самої сутності речей.
Посилаючись на дослідження відомої археологині Марії Ґімбутас та міфолога Джозефа Кемпбелла, доповідач наголосив: багато символів пов’язані з образом великої богині – первісної сили творення, що поєднувала жіноче й чоловіче начала, життя і смерть, землю і небо. Українські палеолітичні скульптури передавали цю багатовимірність через поєднання жіночої постаті, птаха та інших сакральних форм.
Окреме захоплення викликала розповідь про знаменитий мізинський браслет із кістки мамонта. Його надзвичайно точний орнамент, за деякими дослідженнями, може відображати календарний цикл. Але ще важливіше, сам факт народження абстрактного мислення, здатності творити складні ритми й симетрії задовго до появи писемності.
Не менш вражаючими є музичні інструменти того часу так як флейти та ударні з кісток мамонта, вкриті червоною вохрою – символом життя. Музика, танець, орнамент, скульптура, усе це свідчить про високий рівень духовної культури наших прадавніх предків.
Під час обговорення слухачі порушили важливі питання: чи збереглися ці традиції у пізнішій українській культурі? Чи мають давні символи зв’язок із орнаментами вишивки? Науковець зауважив, що прямої безперервності довести неможливо, однак “дух місця” та певні образні структури дивовижно перегукуються крізь тисячоліття.
Зустріч завершилася жвавими запитаннями та щирими оплесками. Громада висловила сподівання, що такі лекції стануть доброю традицією і допоможуть нам глибше усвідомити: історія українського мистецтва починається не в середньовіччі, вона сягає десятків тисяч років.
Бо, пізнаючи це далеке минуле, ми пізнаємо і самих себе.
Михайло Гуцман
