Мешканці окупованих Олешок, зокрема діти, змушені боротися за виживання, а російські окупанти перешкоджають їхній безпечній евакуації навіть на підконтрольні росії території.
Криза в окупованій росією Олешківській громаді сягнула своєї критичної межі. Понад чотири роки російської окупації перетворили Олешки на ізольовану пастку. Всі виходи з міста заміновані. В лікарні відсутні ліки. Магазини, банки, школи та аптеки давно зачинилися. Вулицями більше не курсує транспорт. Спроби України домовитися про “зелений коридор” для евакуації цивільних залишаються безрезультатними. У своїй заяві від 2 жовтня єврокомісар з питань рівності, готовності та антикризового управління Аджі Лябіб назвала ситуацію в Олешках жахливою та неприйнятною: “росія, як окупаційна держава, має чіткі зобов’язання згідно з міжнародним гуманітарним правом: цивільне населення має бути захищене, а надання гуманітарної допомоги – забезпечене”, – йдеться у заяві Аджі Лябіб.
Олешки – невеличке українське місто, на півдні Херсонської області, відокремлене Дніпром від звільненого у листопаді 2022 року Херсона. Сьогодні окуповані Олешки слугують плацдармом для російських військ, з якого вони систематично обстрілюють правий берег. Поки херсонці потерпають від щоденних атак російських дронів, мешканці Олешок опинилися заблокованими під перехресним вогнем. За всі роки окупації тут не вдалося провести жодної офіційної евакуації. Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга наголосив із трибуни Генеральної Асамблеї ООН, що росія свідомо не дозволяє людям виїхати, використовуючи їх замість живого щита. Тим часом у кремлі визнають критичний дефіцит їжі та ліків в окупованих Олешках, однак звично перекладають провину на українську сторону.
У червні 2023 року місто зазнало катастрофічного затоплення внаслідок підриву Каховської ГЕС. Відтоді і донині місцеві позбавлені питної води, електрики та опалення. З часом почали відчувати і дефіцит продуктів. На початку 2026 року кризова ситуація переросла у справжню загрозу настання голоду.
За повідомленнями Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні, продуктові вантажі не потрапляли в місто від кінця травня цього року. 2 червня цивільна колона з гуманітарною допомогою підірвалася на міні при в’їзді в Олешки. Одна людина загинула, а троє інших отримали поранення. В організації припускають, що траса була замінована протипіхотними мінами – зброєю, забороненою більшістю країн через її небезпеку для цивільних.
Заміновані шляхи унеможливлюють виїзд на авто. Поодинокі відчайдухи вирішують на свій страх і ризик йти пішки, або пересуваються на велосипедах. До найближчого села – Раденськ – приблизно 20 кілометрів. Це шлях, який здорова людина пішки може здолати орієнтовно за 6 годин. Однак в Олешках залишились виснажені та літні мешканці, тож лише одиниці намагаються вийти за продуктами. Трапляється, що уже й не повертаються додому.
Тетяна, жителька Херсона, ризикує життям, обираючи маршрут ближче до Дніпра, щоб здалека побачити рідні Олешки. Там досі живе її мама. З колись велелюдного житлового кварталу на понад півсотні будинків літня олешківка залишилася сама. Тетяна радіє кожній рідкісній смс-ці, чи дзвінку від мами, адже в місті немає стабільного зв’язку. Щоб отримати воду для пиття, її мама змушена йти через кілька вулиць до іншої жінки, в якої є генератор для свердловини, і таким чином накачує собі води. Тетяна переказує мамині свідчення – хліба в місті вже давно немає, як і борошна. Люди готують навіть місцевий бур’ян – портулак. При нестачі грошей просто обмінюються продуктами. Наприклад, капустину міняють на кілька картоплин, консерву, чи іншу їжу.
Віктор (ім’я змінене з міркувань безпеки) виїхав з Олешок завдяки допомозі волонтерів. Він згадує про постійні обстріли та небезпеку пересування містом: “На мене кілька разів полював дрон. Я йшов на базар і не знав, чи повернуся додому живим”. Віктор свідчить, що ціни на ринку абсурдно завищені. Наприклад, за десяток домашніх яєць люди змушені віддавати 1500 рублів, це близько 25 канадських доларів; а за моркву чи капустину – 20 доларів. Віктор зміг виїхати, бо мав російський паспорт, без нього неможливо перетнути жодного блокпосту. Однак навіть цей паспорт він був змушений взяти в обмін на життя. Віктор залежить від інсуліну. Без російського паспорта йому навідріз відмовили у наданні необхідних ліків.
Міжнародне гуманітарне право (МГП) прямо забороняє такий примус та дискримінацію. Обумовлення допомоги «паспортизацією» є грубим порушенням принципів гуманності, нагадує керівниця напряму розслідування голоду в Global Rights Compliance (GRC) Ребекка Бакос Блюменталь.
До війни у місті Олешки мешкало понад 24 тисячі людей. Наразі, за словами начальниці Олешківської військової адміністрації Тетяни Гасаненко, із тринадцяти населених пунктів Олешківської громади взагалі перестали існувати п’ять сіл.
За повідомленням українського Омбудсмена Дмитра Лубінця, в Олешках та навколишній місцевості можуть перебувати понад 6000 людей, з них, зокрема, близько 200 дітей. Офіс Лубінця ще в липні сформував та узгодив з відповідними органами безпеки й оборони термінові евакуаційні списки. 358 верифікованих осіб — насамперед ті, хто потребує невідкладної допомоги, досі потерпають від нелюдських умов. Практичний запуск місії залишається заблокованим росією.
У більшості тих, хто залишився в Олешках, немає документів. Хтось втратив їх під час пожеж, інші – внаслідок потопу. Волонтерка Ксенія Архипова, яка всі ці роки допомагає з евакуацією, сама ледь вибралася з окупації після того, як російський солдат порвав її паспорт. Через неможливість підтвердити свою особу, такі люди опиняються у безвихідній пастці.
До гуманітарного колапсу додалася санітарна катастрофа. Тіла людей, які підірвалися на мінах, чи загинули внаслідок дронової атаки, місяцями лежать на вулиці. Окупаційна влада забороняє їх поховати без судово-медичної експертизи, розповідає волонтерка. Її слова підтверджують й інші свідки. Задля отримання експертизи тіла мали б відвозити у Скадовськ – місто, яке знаходиться за 85 км від Олешок. Однак заміновані дороги блокують таку місію. Тим часом місцева лікарня перетворилася на морг, в якому відсутнє постійне енергопостачання. Це, в свою чергу, унеможливлює дотримання елементарних санітарних умов зберігання тіл.
Люди в Олешках позбавлені права не лише на гідне поховання, але і на вшанування пам’яті. Ксенія Архипова веде власний мартиролог загиблих, у ньому понад 1500 імен. Це люди, які зникли безвісти, померли від мін, дронів, охолодження взимку або через ненадання медичної допомоги.
“Я отримала запит вивезти одного чоловіка, однак він захворів на двосторонню пневмонію і помер 9 березня, у день свого народження. Він, перебуваючи в лікарні, не отримав допомоги за відсутності необхідних ліків”, – розповіла волонтерка.
Поки наземні шляхи засіяні мінами, а росіяни так і не відкрили доступ до міста міжнародним місіям, єдиним містком між цивільними та вільним світом стали українські оператори БПЛА. З правого берега Дніпра воїни Сил оборони України провели унікальну операцію. Наприкінці вересня та на початку жовтня дрони скинули на різних локаціях приблизно 6-8 тонн їжі: хліб, консерви, питну воду та ліки. За словами голови Херсонської обласної державної адміністрації Олександра Прокудіна, не все потрапило в руки нужденним, росіяни атакували гуманітарні вантажі. Тим часом самі олешківці заявляли про часткову конфіскацію російськими солдатами знайдених коробок з їжею. Попри все, для більшості мешканців Олешок такий скид залишається наразі єдиним шансом не померти з голоду.
Цей “повітряний міст” ламає плани ворога звинувачувати Україну у знищенні свого ж населення. Тим часом спроба москви заморити Олешки голодом документується як черговий воєнний злочин, який більше не вдасться приховати за мінними полями.
Лідія Карпенко
