Кілька століть бездержавного життя України призвели до того, що величезна кількість наших співвітчизників були змушені мешкати закордоном, реалізовувати себе в інших державах. На Батьківщині про них дуже довго майже нічого не знали. Серед таких мистців, забутих в Україні – Віктор Цимбал – талановитий художник, автор фейлетонів, громадсько-політичний діяч.
У лютому 2020 року Українська вільна академія наук у США передала Україні картину художника Віктора Цимбала “Рік 1933”. Церемонія передачі відбулася у приміщенні Генерального консульства України в Нью-Йорку. 16 липня 2020 року у Музеї Голодомору відбулася виставка художніх творів мистця та презентація його найвідомішої картини.
Віктор народився 16 квітня 1901 року в селі Ступичне Катеринопільському районі Черкаської області. Батьки працювали вчителями в місцевій школі. Але тата звільнили через “мазепинство” й заґратували на чотири роки. Після в’язниці чоловік довго не міг знайти роботу, про учителювання вже навіть не йшлося. Зрештою, йому вдалося влаштуватися урядовцем на свічковому заводі в Києві.
Початкову освіту Віктор здобував вдома, а потім його віддали до II Київської гімназії Кирило-Методіївського Братства. У той період це була одна з перших українізованих гімназій Києва. У 1917 році Цимбал записався до Студентського куреня. Коли на початку 1918 року в Україну посунула більшовицька орда муравйовців, курінь став на оборону молодої Української державності. Його бійці брали участь у сумнозвісному бою під Крутами, але Цимбала не випустив із дому батько, тому він залишився живий.
Революційні події, визвольні змагання не могли не залишити слід у формуванні світогляду Цимбала. Він відчував провину перед своїми полеглими товаришами, які склали голову, захищаючи Батьківщину. Тому юнак став до лав армії УНР і воював на території України до осені 1920 року.
Після вимушеного відступу Армії УНР за Збруч Цимбал полишив Батьківщину. Він опинився в польських таборах для інтернованих українських військових. Тяжко переживаючи поразку й умови табірного життя, все ж знаходить у собі сили займатися творчістю, навчатися в інших українських мистців, яких спіткала така ж сама доля. Його цикл малюнків “Типи інтернованих” були розміщені в газеті “Українська трибуна”. Окрім того, Віктор оздоблював таборові видання “Веселка”, “Блоха”, “Колючки”.
У 1923 році Цимбал зі своїми товаришами перебрався у Чехо-Словаччину. Там дихалося трохи легше. Оселившись у Празі, Віктор став учнем Української студії пластичного мистецтва. По завершенні студій, молодий художник отримав стипендію на поїздку до Італії. Протягом місяця він відвідав Венецію, Неаполь і Капрі, на згадку про цю подорож мистець привіз теку малюнків, у яких були зображені не лише архітектура, море, а й люди. По поверненню Цимбал вдосконалював майстерність працюючи графіком у Празі.
Визнання до молодого художника прийшло після того як він взяв участь у конкурсі на кращу графіку. За вимогами потрібно було зобразити чеського патріота й історика Поляцького. Цей конкурс проводився під патронатом уряду Чехо-Словаччини. Майже сто претендентів, серед яких чимало авторитетних і знаних графістів, але лише праця Цимбалюка отримала найвищу оцінку. Це викликало справжній резонанс – маловідомий молодий художник обійшов чеських метрів.
“Портрет Паляцького у виконанні В. Цимбала був поза конкуренцією своїм технічним рівнем. Виконаний вручну пером під дереворізну манеру гравюри, він дивував прецизійністю виконання, такою певною і точною лінією, що перевищувала всі прилади та машинні засоби. А притім лінії м’які, еластичні, мистецькі, що віддавали усю пластику, форми та індивідуальні та психологічні особливості портретуємого”, – писав пізніше архітектор Володимир Січинський.
Отримавши винагороду, Віктор у 1928 році виїхав до Арґентини й одразу ж поринув у роботу – ілюстрував книги, створював графічні зображення. Дуже скоро слава про талановитого українця розлетілася на лише Південною Америкою, а й докотилася до США та Европи. Провідні рекламні аґентства шикувалися в чергу, щоб зробити українцю замовлення. Це зі свого боку принесло мистцю матеріяльну свободу, завдяки чому Віктор міг займатися улюбленою справою.
Із численних подорожей Цимбал привозив мальовничі пейзажі. Першорядні ґалерії Південної Америки вважали за честь експонувати роботи Віктора. Світова громадськість не могла обійти стороною майстра, його ім’я, а водночас Україна та її культура, яку Віктор підкреслював у своїх роботах, возвеличувалися та процвітала.
Цимбал ні на мить не забував Батьківщини, він пильно стежив за подіями, які розгорталися на теренах України. Це все знаходило відображення в його творчості – від славної минувшини до трагедій сьогодення, спричинених комуністами. Свій біль за зморених голодом співвітчизників 1932-1933 року, художник вилив у картину “Рік 1933”. Водночас Віктор створював карикатури на комуністів, за вказівкою яких і стався Геноцид українського народу.
Проте не лише малярним мистецтвом жив художник, він чимало уваги приділяв культурному життю української громади. За його сприянням влаштовувалися театральні вистави, урочистості, що значно пожвавило та згуртувало людей. Він ініціював виникнення школи для українських дітей еміґрантів, дописував у вітчизняні часописи. Художник оформив в Арґентині велику кількість українських газет і журналів: “Плуг і Меч”, “Українське Слово”, “Перелом”, “Наш клич”, календарів “Просвіти” та ще “Історію” Миколи Аркаса, плідно співпрацював з видавництвом “Світ дитини”. Після війни він одним із перших організував Комітет допомоги скитальцям, підтримував багатьох художників у вигнанні, став організатором першого Конґресу українців Арґентини.
У 1960 році Віктор Цимбал замешкав у США. Попри те, що художник був уже не молодий, він не втратив запалу та завзятості до роботи. Як і раніше, творче життя кипіло й вирувало. Нові роботи, численні виставки.
Помер Віктор Цимбал 28 травня 1968 року в Нью-Йорку на 67 році життя від хвороби, виникнення і розвиток якої до сьогодні викликає низку запитань. Якщо врахувати, що радянські спецслужби пильно стежили за ним, можна припустити, що вони й “допомогли” йому піти з життя. Адже твори Цимбала мали настільки потужний патріотичний вплив, що нелеґально розповсюджувалися навіть у тогочасному радянському Києві.
В Арґентині Віктора Цимбала вважають своїм художником і пишаються його творчим доробком. В Україні ж навіть сьогодні про цього непересічного мистця знають переважно фахівці. Нашому суспільству ще належить пройти тривалий шлях відкриття справжніх скарбів своєї національної культури.
Мар’яна Шевелєва,
Текст і фото: «Український інтерес»
