Слідкую як українці Канади вітають біженців з України на летовищах, як вимагають для них усяких пільг і забезпечень, як жертвують на придбання їм необхідних речей, як творять для них вигідні умови життя, й забезпечують для них навчання англійської мови і стискається мені щось у грудях. Чи причетні ми до повномаштабної етнічної чистки України? Чи після перемоги у війні з московщиною ми таки добровільно самоліквідуємося як нація?
Заглянув в українську статистику кінця 2021-го року. Шукаю демографічно-віковий трикутник, але замість цієї стабільної форми бачу дерево. Широке галуззя дорослого населення стоїть на вузенькому пні дітей і молоді. А це наше майбутнє! Глибока прогалина у тім графіку вказує, що після 1990 року в Україні перестали народжуватися діти! Для стабільної чисельності населення потрібно, щоби сім’ї народжували не менше як по 2,1 дитини. А цей показник у нас, на 2021 р., лише 1,16. А це найнижча народжуваність із усіх країн світу, крім Південної Кореї! А так було ще до війни.
Суворі закони природи й математики дозволяють нам заглянути у наше нещасливе майбутнє. Перший закон – мужчини не народжують. Другий закон – жінки народжують у проміжку яких 10 літ. Чи від 20 до 30 чи від 22 до 32 літ не робить значної статистичної різниці. Враховуючи середній вік смертності, як неповних 72 літ, і користуючись подробицями статистики https://ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2021/zb/06/zb_rpn21_ue.pdf
можна обчислити кількість населення України рік за роком. І так, без впливу війни та вимушеної еміґрації, у 2062 році населення України було б не більше 29,5 млн.
А тепер гляньмо на вплив війни. Вплив загибелі мужчин на війні є нульовий, — мужчини не народжують. Трагедія діється не на нашім східнім кордоні, а на західнім! За різними даними перетнули наш кордон 7,3 млн. до 9 млн. біженців. Закон України не дозволяє дорослим мужчинам покидати батьківщину, і тому, теж, за різними даними, 93% біженців — це жінки. Умовно й оптимістично назвім що це 7 млн. жінок. А це майже третина із 22 млн. жіночого населення України. А що гірше, це переважно молодші жінки, якраз ті, які безпосередньо мали б впливати на зріст населення країни! Одним словом, майбутнє нації витікає за кордон.
Лишається без відповіді — яким буде процент тих біженців, що повернуться до України після перемоги. Думаю, що гостинність сусідніх держав була умовлена цинічним сподіванням, що велика кількість біженців не повернуться і тим самим заповнять прогалини в демографічній статистиці цих держав. Фактом є, що демографія майже усіх західних держав держиться стабільності і навіть росту лише за рахунок імміґрації. У них успішно працюють процеси «перетравлювання» імміґрантів на корінних громадян. Досить глянути на відео, де українські діти успішно навчаються у польських школах.
А що в Канаді? Уже прибуло від 170 тисяч до 200 тисяч біженців. В черзі іще 500 тисяч. Стоїть питання: За рік, коли війна завершиться перемогою України, чи усі побіжуть до летовищ і за власні кошти повернуться у рідну Україну? Законодавство Канади передбачає,що ці тимчасово переміщені особи таки мусили б вернутися. Але я чомусь не уявляю, щоби Королівська Кінна Поліція ганяла за втікачами і відправляла їх на летовища й порти. Ну й все ж таки українці дуже успішно асимілюються і заповнять і канадську демографічну прогалину.
А що в Україні? Шрами воєнних руїн на сході можна за рік-два загоїти. А рана в наслідок того, що діялося на західних кордонах, буде ятритися десятиліттями. Природа не терпить порожнечі. З часом найбільша країна Европи притягатиме імміґрантів із різних кутків світу. Але країна, яка через тридцять літ не змогла перетравити власних громадян на українців, навряд чи зможе перетравити хвилі імміґрантів з арабських країв чи середньої Азії. Чи Україні приречено бути без українців? І чи ми цьому сприяли власним зусиллям?
Мирослав Петрів,
Ванкувер
