Олег Медуниця
Останні переговори американців із росіянами вкотре підтвердили очевидне: нічого принципово не змінилося. Попри дипломатичну активність, гучні заяви та розмови про компроміси, стратегічна мета кремля залишається незмінною – знищення України як незалежної держави, а українців як окремої нації.
Для путіна незалежна Україна — це історична помилка, яку він намагається виправити війною. І жодні дипломатичні формулювання не здатні приховати цієї мети.
Є й інший вимір цієї війни — особисті маніакальні історичні амбіції російського диктатора. Путін прагне увійти в історію як черговий «собіратєль зємєль рускіх», продовжувач справи московських царів і радянських вождів, які розширювали імперію шляхом завоювань, поневолення народів та знищення їхньої державності.
Він добре розуміє, що така роль знайде вдячну аудиторію в російському суспільстві. Адже російський народ заражений бацилою особливого різновиду нацизму – російським імперським шовінізмом. Він переконаний у власній національній винятковості, праві панувати над сусідами та визначати долю інших народів. Цей культ століттями культивувався російською державою і знаходив широку суспільну підтримку. Саме тому територіальні загарбання подаються росіянам як історичні перемоги, а підкорення сусідніх народів як відновлення історичної справедливості. Путін розраховує, що нові завоювання забезпечать йому місце в пантеоні імперських героїв. І заради цього готовий жертвувати сотнями тисяч життів.
Водночас кремль розуміє, що не може досягти всіх своїх цілей негайно. Тому намагається використати переговорний процес для отримання тактичних переваг. Насамперед — послаблення або скасування міжнародних санкцій та міжнародного визнання окупованих українських територій. Це ключова стратегічна задача московитів. Перше дозволить росії отримати додаткові ресурси для продовження війни. Друге має легітимізувати результати агресії. Ті хто, з цим погодяться, створять небезпечний прецедент, коли захоплені силою території можна закріпити за собою дипломатичним шляхом.
А ще кремлю потрібен час. Для поповнення армії, відновлення військових запасів, підготовки нових наступальних операцій та виснаження України. Саме тому не варто плутати готовність росіян розмовляти з готовністю завершити війну. Переговори для москви це продовження війни іншими засобами.
Американська сторона може шукати швидких рішень, дипломатичних успіхів і домовленостей, які можна представити як завершення великого міжнародного конфлікту. Але між бажанням Вашинґтона досягти миру і намірами москви існує фундаментальна суперечність. Сполучені Штати можуть прагнути завершення війни, тоді як путін прагне знищення української державності. Українцям не варто плекати ілюзій. Жодна угода, яка залишає росії можливість відновити агресію, не стане справжнім миром. Жодне припинення вогню без надійних гарантій безпеки не усуне загрози. Жодна територіальна поступка не задовольнить імперських апетитів кремля.
Ми вже знаємо ціну російських обіцянок. Знаємо, чим закінчуються домовленості, за якими не стоїть реальна сила. І знаємо, що російська окупація означає не просто зміну прапора над адміністративною будівлею, а репресії, катування, депортації, знищення української культури та переслідування всього українського. Тому висновок із чергового раунду переговорів простий: миру найближчим часом не буде. Принаймні справедливого й тривалого миру, а не тимчасової паузи перед новим нападом.
Це не означає, що дипломатія не потрібна. Але вона має спиратися на реальність, а не на побажання. Росію можна примусити до миру лише тоді, коли продовження війни стане для неї дорожчим і небезпечнішим за її припинення.
А отже, Україні потрібні зброя, сильна армія, власне військове виробництво, стійка економіка, підтримка союзників і максимальний тиск на агресора. Не поступки путіну, а зростання ціни агресії. Не міжнародне визнання окупації, а послідовна політика невизнання. Не скасування санкцій, а їх посилення.
Наша боротьба триває не за вигідніші умови переговорів, а за право українського народу на власну державу і власне майбутнє. А без держави і надійних механізмів її захисту українці як нація приречені на знищення. Тому мусимо, не дивлячись на зраду союзників, продовжувати боротьбу!
