Сьогодні Україна і весь великий Український Світ прощається із Андрієм Парубієм:
державником, українським націоналістом, революціонером, воїном, і, водночас, великим візіонером. А ще — побратимом. Справжнім Другом для мене особисто і для багатьох, хто мав щастя і честь бути з ним поруч. Шляхетним, мудрим, відважним, чесним, справедливим і, водночас, добрим, привітним і щирим.
Про загиблих друзів писати вкрай важко. Майже неможливо. Тому що у таких текстах кожне слово — це не лише пам’ять, посвята і відповідальність, але й пекучий крик серця…
І моє серце сьогодні плаче і кричить не лише від болючої втрати, а від розуміння того, наскільки вона непоправна. І та незлічима кількість людей, яка прийшла висловити свою останню шану другові Андрію, наводить на думку, що вся пасіонарна частина нашого суспільства, прокинувшись від смертоносних львівських пострілів, в короткий час, дійшла до усвідомлення непоправності цієї втрати. А з висоти часу вона виявиться ще у стократ більшою і глибшою!
Андрій Парубій був одним з небагатьох, хто не лише стояв біля витоків відродження новітньої самостійної української держави, а й тих, хто все своє життя, невпинно і жертовно, працював над її розвоєм та поступом, конструював і моделював її майбутнє, проектуючи його своїми щоденними рішеннями і діями. Він жив Україною на усіх відтинках своєї громадсько-політичної діяльності: плекаючи молодіжний рух, очолюючи колони захисників Майдану, протидіючи московській агентурі, борячись за мову, розбудову війська, збереження та утвердження держави.
У свій час, я часто порівнював його із сл. п. Іваном Гавдидою, вбачаючи надзвичайно багато спільного у їхніх постатях, але ніколи не міг подумати, що аж настільки спільного… Адже саме 30 серпня, як і 22 роки тому, у цей же день, Андрія Парубія, як і Івана Гавдиду, вбила потворна і цинічна москва. Вона не змогла їх зламати, купити чи залякати, тому залишався лише крайній варіант — вбити…
Андрій Парубій, як і друг Іван, поліг не на фронтовій лінії зіткнення, а на полі невидимого бою, про існування якого він добре знав з юних літ, добровільно зголосившись взяти участь у цьому бою на стороні Правди, Світла і Добра.
Здобудеш Українську Державу, або згинеш у боротьбі за неї — це не просто точка Декалогу, це — приречення і спосіб життя та боротьби. Андрій Парубій здобув і згинув, як борець і новітній символ свободи!
Олег Вітвіцький
