Відставка головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного не стала несподіваною.
Про такий намір політичного керівництва держави ми вели мову кілька місяців поспіль.
Водночас відставка Валерія Залужного стала однією з найрезонансніших кадрових подій у ході десятилітньої російсько-української війни.
Один з огидних у цій історії штрихів — це те, що світові медіа писали про конфлікт між політичним та військовим керівництвом України, а всі вітчизняні засоби комунікації, котрі пов’язані з владою, стверджували, що все це брехня, російські наративи, що немає ніякого конфлікту між Зеленським та Залужним і що про звільнення взагалі не йдеться.
Гармонія на початку великої війни між Зеленським і Залужним була лише в теорії.
На практиці — безкінечна війна, інтриґи, боротьба за лідерство і рейтинґи, бо Ставка працює на телевізор.
А Генеральний штаб не може виконувати політичні рішення через свою природу.
Відстояти державу
І от одразу після відставки Валерія Залужного, президент Володимир Зеленський присвоює ексголовнокомандувачу звання Героя України.
Це цілком заслужене звання, яким потрібно було нагородити генерала Залужного ще минулого року.
Українське суспільство вважає Валерія Залужного ефективним керівником насамперед тому, що в лютому-березні 2022 року не було знищено Українську державу.
Війна — це процес політичний. Але іноді військові мають право утверджувати та навіть нав’язувати свою точку зору. Особливо коли йдеться про нештатні загострення на фронті.
Але в Україні військове керівництво не могло донести до політиків обґрунтування прийнятих рішень. Бо у Верховного головнокомандувача є лише дві думки: його і неправильна.
Офіс президента все частіше виступає пружиною кризи. І однією з найбільших проблем стали професійний і світоглядний конфлікти між цивільними, зовсім далекими від воєнних знань, помічниками президента і Генеральним штабом.
Врешті, за однією з версій, президента підштовхнули до прямого конфлікту з головнокомандувачем. Більше емоційно-особистісного, ніж об’єктивного і фактажного.
Ніхто не розуміє, чому насправді президент звільнив Залужного. Є лише версії. Одна з них, котру ми вже оприлюднювали, — влада допускає в недалекому майбутньому участь росії в домовленостях щодо формули миру. А Залужний був проти такого діалогу з росією, принаймні найближчим часом.
І генерали з команди Залужного — Сергій Шаптала та Сергій Наєв — підтримують у цьому ексголовнокомандувача.
Тож зняття Залужного — це ще й спосіб пробити спротив генералів перемовинам з аґресором, бо услід за головкомом відправляють у відставку і його заступників.
Залізний генерал
З іншого боку, про ймовірну ініціативу відставки українського головнокомандувача з Вашинґтона йдеться у виданні «Politico».
Воно зазначило про відчутну напругу між Пентаґоном і українським головкомом через серйозні розбіжності в поглядах на стратегію і тактику минулорічного літнього контрнаступу.
Ну, звісно, формальна причина невдоволення має бути.
За словами інсайдерів «Politico», Пентаґон наполягав на тому, щоб ЗСУ здійснили один потужний прорив концентрованими силами в запропонованому американськими штабними офіцерами місці.
Замість цього Київ почав наступ одразу на кількох напрямках, вважаючи, що так росіянам буде складніше задіяти свої резерви, розриваючись між різними ділянками.
«Після кількатижневих суперечок стало очевидно, що українці взагалі не хочуть прислухатись до порад США, вони вирішили, що американські військові не можуть їм нічого путнього порадити, — зазначили інсайдери видання. — Головним арґументом Залужного стало те, що в західних союзників не було досвіду бойових дій такого масштабу, в такій війні, й вони не розуміють, про що говорять і що пропонують».
Така позиція Залужного, як стверджує «Politico», не сподобалась американцям і здалась їм зверхньою.
Щоправда, ніхто не каже про те, що зброї для того контрнаступу було недостатньо.
Як відомо, згодом український головнокомандувач оприлюднив свою думку в британському виданні «The Economist», котра хоч і була правдивою, але не спрацювала на користь Україні.
І нібито через цю публікацію Зеленський змушений був переконувати партнерів, що війна не зайшла в позиційний тупик і Захід повинен продовжувати надавати допомогу.
«Я добре знаю на прикладі стосунків між США та Ізраїлем, як американці ставляться до своїх партнерів, у котрих збираються вкладатись, тому я не здивуюсь, що це все правда», — зазначив ізраїльський військовий оглядач, старший лейтенант сухопутних військ Ізраїля Ігаль Левін.
Офіційний Вашинґтон на відставку Залужного відреаґував спокійно. Помічниця міністра оборони США з питань міжнародної безпеки в Пентаґоні Селеста Валландер оприлюднила характеристику новопризначеного головнокомандувача Олександра Сирського як досвідченого й успішного командира.
«У цьому немає жодних сумнівів, адже в арсеналі Сирського — й оборона Києва, й харківська наступальна операція, але такі оцінки повинні давати українці, а не представники Пентаґону, — вважає Ігаль Левін.
— Для американців досвідчений означає лояльний, консервативний, той, хто вміє працювати за реґламентами та інструкціями, не відхиляючись від прийнятих ліній. Загалом, не бунтівник і не експериментатор, чого американська військова еліта також не любить.
Американцям важливо, щоб за провал наступу, в котрий вони вклали чималі кошти і засоби та де не було випробувано великого сухопутного механізованого маневру, котрий вони також планували, були призначені відповідальні. Ми, ізраїльтяни, все це вже багато разів проходили — американський почерк впізнається моментально».
От і ще один маркер до наших підозр щодо закулісних ігор Заходу й москви.
Захід наївно вважає, що зможе домовитись із путіним щодо власної безпеки.
А ракети, націлені на члена НАТО — Польщу — під час останніх обстрілів України, ракетне лоскотання нервів Румунії, країнам Балтії — то просто гра путіна в «Контр-Страйк». Цікаво, на якому він уже рівні? Захід, бува, не проґавить момент свого програшу?
Масштабний носій знання війни
Ще одна версія звільнення полягає в тому, що ОП вбачає в Залужному конкурента з надзвичайно високим політичним рейтинґом і безпрецедентною підтримкою українців.
Головнокомандувач Залужний, попри провідну роль президента Зеленського, — чи не єдиний масштабний носій історії сучасної війни з росією.
Саме він найбільше й найреалістичніше бачить увесь фронт, розуміє замисли російського генерального штабу і може створити стратегічні базові системи оборони для підготовки поразки росії.
І в останній публікації своєї стратегії в «CNN» Валерій Залужний закликає перейти до сучасного типу війни: з цифровим полем, радіоелектронним контролем операцій, поєднанням ударів БПЛА з кіберзасобами тощо. За єдиним замислом із використанням ШІ (штучний інтелект).
Він вважає, що треба невідкладно переходити до реалізації мережецентричної війни в нових умовах.
Залужний описує новий тип маневрової, безконтактної, віддаленої війни з переходом від традиційних засобів ураження до високоточного і технологічного. Але для цього треба створити «абсолютно нову державну систему технологічного переозброєння».
Державні політичні керманичі його не чули. Чи робили вигляд, що не чули.
Хоча президент прийняв один із пунктів плану Залужного, оголосивши про створення державного органу з безпілотних систем. Однак колишній головнокомандувач мав на увазі не разове, а системне забезпечення ЗСУ високотехнологічними засобами.
Після оприлюднення в «CNN» стратегії Залужного голові держави потрібно було б віддати Генеральному штабу реалізацію нової філософії підготовки та ведення воєнних дій з урахуванням обмежень і швидкого опанування нових спроможностей.
Щоб не тільки знищувати ворога, а й забезпечувати існування самої державності. Меншими ресурсами завдати таких втрат росії, які б зупинили її аґресію і на майбутнє.
Ми вже говорили, що в президента немає власної стратегії війни з росією. Крім, сподіваємось, бажання її перемогти. Його команда не володіє уявленням можливостей у цьому напрямку. От і ще одна суть конфлікту між Зе-командою та головнокомандувачем.
Влада на Банковій бачить війну не як окрему, специфічну воєнну сцену, а як політику гри на її периферіях.
Сирський, ти хто?
Колишній народний депутат України Віталій Чепинога зазначив, що Валерій Залужний має бездоганний авторитет у війську, що має неабияке значення під час війни. Наступникові Залужного на цій посаді буде непросто.
«Незалежно від того, якою буде картина воєнних дій у найближчий осяжний період, неодмінно казатимуть: «А от якби був Залужний!». Про це говоритимуть генерали, про це казатимуть військові експерти, рядові солдати і громадяни України», — вважає Чепинога.
І от не встигли висохнути чорнила, якими підписано наказ про призначення головнокомандувачем ЗСУ генерала Олександра Сирського, як провідні світові видання у статтях про рокировку головнокомандувачів позгадували не лише операції, якими переважно успішно керував Сирський, а й прізвиська, які він отримав упродовж своєї кар’єри. Одне з них — «м’ясник». Це насторожує.
А от частину української спільноти бентежить місце народження і навчання новопризначеного головнокомандувача. Олександр Сирський народився на росії і навчався в москві. Хоча, можливо, Сирський є етнічним українцем?
Щоправда, чимало з українського генералітету навчались на росії. Окрім Валерія Залужного. Звісно, ознака цивілізованості європейської держави в тому, аби не акцентувати увагу на таких речах. Ми і є цивілізованими.
У нас президент за походженням єврей, міністр оборони — кримський татарин. Але війна з путіністами мимоволі робить на цьому фокус. Точніше, саме московити й смакують котрий день факт російського минулого українського головнокомандувача. Печерні люди, вони аналізують склад крові, як гітлерівці — об’єм черепа, аби визначити приналежність до нації.
Ми ж сподіваємося, що умами нових воєнних керманичів керуватимуть реалізм та верховенство української державності.
Однак після звільнення Залужного кожна невдача Зеленського стане його персональною відповідальністю. Призначений ним Сирський буде змушений визнати, що він або керуватиметься стратегією Залужного, або запропонує свою, що малоймовірно.
У будь-якому випадку президент Зеленський — у цуґцванґу. Його черга робити хід. А він ще не зовсім розуміє, що вже будь-який з його ходів погіршує власну позицію і веде до втрат.
Тетяна Пархомчук,
«Україна молода»
