Міжнародний комітет Червоного хреста й ООН. Здавалося б, саме ці дві ключові міжнародні інституції в час кровопролитної війни мали б стати оборонним щитом для країни-жертви. Натомість упродовж двох із половиною року широкомасштабного вторгнення росії в Україну вони показують не лишень безсилля, але й відверто заграють з міжнародними злочинцями.
Червоний хрест сахається війни, навіть наближатися до зони бойових дій боїться! Проявляє цілковиту імпотентність щодо країни-аґресора, яка це масове кровопролиття почала. Представники цієї організації – часті гості в москві. Фригідністю страждає й Організація Об’єднаних Націй. Посилання на Статут ООН, до якого звертаються всі, вже перетворюється в ритуал «дипломатичного «стібання». Цією «святая святих» міжнародного права, як виявилося, можна маніпулювати. Якщо Україна та її союзники чітко вказують на статутні правові вимоги територіальної цілісності держав, непорушності кордонів, то рашистська влада та її пропаґанда спекулюють двозначним поняттям «національного самовизначення». Саме ним виправдовують сепаратистські дії «народов Крыма и Донбасса (народів Криму і Донбасу)». А такі потужні гравці, як Китай, Індія, схоже, взагалі не заморочуються деталізацією статуту ООН. Посилаються на нього і все.
Вінцем невизначеності та потурання аґресивній росії є дії генсека ООН Антоніо Ґутерреша, який нещодавно відвідав саміт БРІКС у місті Казані російської федерації. Свого часу він відхилив запрошення України приїхати на Саміт миру, зате потиснути криваву руку рашистському диктатору – помчав, як кажуть, «на всіх парах». Це у той час, коли російська армія щодня і щоночі наносить удари по Україні, руйнуючи міста і села, вбиваючи мирне населення. Не дивно, що після цього візиту Ґутерреша до нього стало ще більше претензій в світовому політикумі та медіа. Хоча він поспішив виправдатися: мовляв, доніс думку лідерам БРІКС, включаючи президента росії, що світ потребує миру в Газі, Лівані, Україні та Судані. Але головного – що саме росія стала причиною бійні в центрі Європи, наймасштабнішої після Другої світової війни, – відважний Ґутерреш сказати не наважився.
Президент України зауважив, що статут ООН – це про справжній мир, а не про те, як нормалізувати війну. «Зараз, коли деякі лідери держав зібралися на путінському саміті в Казані, і коли фактично повз цей їхній саміт можуть переміщувати військових з Північної Кореї ближче до фронту в Україні під акомпанемент слів про нібито “недопущення напруги”, ми все одно знаємо: переможе не злочинець», – наголосив Володимир Зеленський.
Щоб якось відмитися від московського бруду, Ґутерреш мав намір на зворотному шляху з росії відвідати Київ. Але президент України відхилив цей візит. І світ сприйняв з розумінням логічне рішення української влади. Новина про це з’явилася на перших шпальтах провідних видань багатьох країн. Та чи зміниться політика беззубого керівництва ООН? Навряд. Хоча коментарі в соцмережах простих українців (та й не тільки) продовжують радикалізуватися. Ось типові з них:
Андрій Кондратюк: «Жодних скільки завгодно «жорстких» заяв стосовно Ґутерреша недостатньо. Потрібні дії, і як мінімум він повинен стати персоною нон-ґрата в Україні. Також було б вкрай бажано скооперуватися з міжнародними спецслужбами, щоб докопатись до причин палкої прихильності цього персонажа до упирів різного калібру».
Олександр Бурла: «ООН не може існувати в такому вигляді, в якому є зараз! Це більш ніж цинічно – брати хліб і сіль із рук путіна».
В офіційних інформаційних джерелах ООН також спробували відбілити свого шефа, зазначивши, що ця поїздка є «стандартною практикою». Мовляв, його позиція стосовно російської війни проти України залишається незмінною.
Імпотентно-фрігидна поведінка таких міжнародних структур, як ООН та Червоний хрест, їхні загравання із аґресором, лише провокують апетити кремля. Не сприяють завершенню війни й надміру обережні заяви нашого головного союзника США. Так, заступниця речника Пентаґну Сабріна Сінгх нещодавно під час брифінґу заявила, що США відомо про відправку близько 3 тисяч солдатів КНДР до росії, але Пентаґон не знає, що вони там роблять. Серйозно?! США не знають, для чого країні-аґресорові наймані війська, яких той-таки аґресор тренував на своїх полігонах, а потім озброїв?! У Пентаґоні взагалі відмовились коментувати гіпотетичні дії США, якщо війська КНДР вступлять у війну в Україні.
Маємо визнати – поки що цивілізований демократичний світ показує слабкість перед спільнотою диктаторських режимів. І якщо ситуація не зміниться, планету чекають нові війни у яких сила перемагатиме право. Саме зміни цієї парадигми хоче путін зі своїми спільниками. І доки вважатиме, що такі дії принесуть йому перемогу – війна не припиниться.
Микола Гриценко,
«Хвиля Десни»
